Читати книгу - "Рiднi дiти"

— Адже і ми їй рідні,— промовила Леночка.— Треба, щоб їй і нас шкода було лишити і щоб Тоня й не мріяла про ту сім'ю.

— Адже ми їй рідніші,— навіть трохи ревниво сказала Ася. Материнська радість заливала серце Марини Петрівни. Які хороші

у неї діти, як усе зрозуміли!

— Тільки це не треба підкреслювати,— сказала вона,— треба дуже тактовно все налагодити. І все-таки про лист сказати.

— Якщо дозволите,— тихо промовила Леночка,— я з нею поговорю через кілька днів. А зараз хай Катя їй усякі доручення дасть, поговорить про піонерські обов'язки. Катя це вміє.

— Гаразд,— сказала серйозно Катя.— Я тепер буду з нею. Я хочу, щоб Тоня не сумувала.

* * *

Ляльку звали Ясочкою. Про Ясочку вчили вірша в школі, і Світланка читала його на святі. Усім дуже подобалося. Коли після свята шефи вийняли з довгої коробки чималеньку ляльку, Тоня одразу запропонувала назвати її Ясочкою.

Це була, напевне, дуже дорога лялька, вона закривала й одкривала очі, у неї були ніжні рожеві щічки і кучеряве волоссячко.

— Ой, обережно, не розбийте! — склала руки Світланка, коли ляльку виймали з коробки.

— Малята її розіб'ють одразу, — сказала ревниво Зіночка.

— Вона, напевне, фарфорова,— зауважила Катя.

— Може, дати її середнім? — запропонувала Ліна Павлівна, побачивши, якими очима дивляться на ляльку Світланка, Зіночка, Тоня, Надя і інші дівчатка.

— Хай у нас! Хай у нас буде! — аж застрибала Світланка. — Ми їй будемо плаття шити, ліжечко зробимо.

— Такі дорослі дівчата — і грати в ляльки! — презирливо мовила Роза.

Але Марина Петрівна розсудила так, щоб ляльку лишити в середній групі, і у вільний час дівчатка сідали в любимому куточку — за роялем у залі і шили, шили, шили...

Кастелянша Олена Іванівна дала клаптиків, і ляльці нашивалося придане. Шила більше за всіх Світланка, Зіна і Надя влаштовували без кінця ляльчині апартаменти, а Тоня вигадувала безліч історій з життя ляльки Ясочки.

Це була довготривала, нескінченна гра. Звичайно, Ясочка ходила до школи, Ясочка добре вчилася, у Ясочки були контрольні, і вона боялася завжди арифметики. Крім того, у Ясочки були всі таланти: вона чудово декламувала вірші (це за неї робила Зіна), мала прекрасний голос (за неї співала Надя, і хоча вона трошки пищала, усі уявляли, що Ясочка співає чудесно), і була найпершою балериною в усій школі (про це тільки розповідалось!).

Катя знайшла дівчаток у залі, в куточку за роялем. Катя зупинилася подивитися ноти на роялі, і дівчатка не звернули на неї уваги.

Гра їхня була дуже дивна.

Лялька Ясочка спокійно лежала на колінах у Світланки. Світланка, Зіна і Надя сиділи тихо-тихо, не зводячи очей з Тоні, а Тоня пошепки їм щось розповідала.

— Ах,— сказала мама (це розповідала Тоня, вона нібито читала по книжці), — нашій Ясочці завтра вісім років. Ми влаштуємо їй день народження. — Я спечу їй чудовий пиріг,— одразу сказала бабуся.

— З чим? — зацікавлено спитала Світланка.

— Не перебивай. Пиріг буде з яблуками,— швидко сказала Тоня і продовжувала тим самим тоном, ніби читала. — Я подарую їй чудовий товстий зошит,— сказав тато,— щоб вона записувала туди власні вірші і повісті і все, що їй подобатиметься. — А я подарую їй чудовий альбом для листівок,— сказала тьотя Ліна. — Я пошию їй білий фартушок з мереживом,— сказала мама,— дозволю скликати всіх подруг і влаштую для них чай. — А я подарую книгу «Четверта висота»,— сказав дядя,— і портрет Леніна.

Усі подарунки вони приготували під секретом, і Ясочка нічого не знала до дня свого народження, і навіть бабуся спекла пиріг, поки Ясочка була в школі.

— А день народження буде завтра,— раптом закінчила Тоня.

— Мені дуже подобається день народження. Але я читала про це тільки в книгах,— зітхнула Світланка.

— Який же у нас може бути день народження, коли ні в кого нема документів і ніхто не знає, в який день треба святкувати,— сказала розсудливо Зіночка.

— Звичайно,— покірно погодилася Світланка.

— Ну, мама тепер напевне знає,— сказала раптом Тоня, — вона влаштує.

— Справді! — зраділа Світланка. — І я їй скажу, щоб подарунки були мені і тобі.

Катя все чула. Ні, не треба, щоб ця розмова продовжувалася далі, її треба урвати — але які невідповідні умови для її власної бесіди!

— Тоню! Я тебе скрізь шукала. Я вже прочитала «Четверту висоту»,— сказала вона раптом. — Якщо хочеш, бери. Тільки зараз, бо там Ася моститься взяти.

— Ой, дай мені спочатку! — враз схопилася Тоня. — Дівчатка, ви чекайте, я побіжу з Катею.

— А Зіну, по-моєму, Іра шукала,— сказала Катя. Та однаково гра на сьогодні скінчилася.

Катя по-дружньому обняла Тоню.