Читати книгу - "Богун, Яцек Комуди"

І, врешті, найбільш важлива справа: литвини тільки-тільки вийшли з язичництва, оскільки хрещення Литви відбулося в 1385 році, за 28 років перед тим, що трапилося в Городлі. Багато з тих, хто приймав на свої щити польські гербові знаки, народилися, не знаючи знаку хреста; велика частина з них ще довгі роки залишалися язичниками. На відміну від них, козаки, які не грішили релігійністю, в більшій своїй частині визнавали православ’я, хоча у деяких віра була аж надто поверховою. Але язичниками вони не були, виключаючи все ж язичницьку, грішну схильність до горілки.

Що ще відрізняло козаків від литвинів? Культура? Не ображаючи литвинів, сумнівно, щоб на переломі XIV та XV сторіч вони в масі своїй знали лицарські звичаї, до того ж у них і не було таких прав, як у західноєвропейських лицарів. Що до козаків, то треба розуміти, що в більшій своїй частині вони були грубіянами та невігласами, виконували демократію та політику шаблі чи кулака, але їм не можна відмовити у специфічному почутті честі, а ще того, що більша частина козацької старшини переймала звичаї польської шляхти. Але ж загалом вони не дуже відрізнялися від литвинів.

Тому велика шкода, що в середині XVII сторіччя шляхетства козакам не надано, оскільки, можливо, нова унія, що утворювала одночасно наступну частину Речі Посполитої — Князівство Руське — врятувала б шляхетську державу та дозволила б поконати Москву, яка робилася все могутніша. Звісно, укладання такої угоди вимагало б від наших предків зміни ментальності та подолання станових поділів. Однак, на подібний великодушній жест вже вирішилися ж прапрадіди польської шляхти, надаючи власні герби та привілеї литвинам. І дуже погано сталося, що такого жесту забракло через 250 років після городельської унії.

Відповідаючи на всілякі питання, попереджуючи сумніви, які з’являться в голові уважного читача, ми дійшли в кінці кінців до останнього питання: а чи прагнув Ян Казимир, вибраний в 1649 році в королі Речі Посполитої, в 1652 році до знищення коронної армії? Чи бажав він залучити на її місце іноземні загони, щоб провести в Речі Посполитій державний переворот і впровадити абсолютну королівську владу, як у Франції чи Англії?

І знову відповімо згідно з історичною правдою: жодні джерела не говорять про таку поведінку короля. В 1652 році повелитель відраджував Калиновському розпочинати війни з козаками та загороджувати Хмельницькому дорогу до Молдавії.

Однак, знову залишаються непрямі докази…

Ян Казимир, останній Ваза на польському троні, був одним з найгірших королів Польщі та Литви. Протягом всього життя він діяв всупереч підданим, і особливо, всупереч логіці та інтересам Речі Посполитої. Його бездарна політика була причиною конфлікту на Україні, що тягнувся до безкінечності; вона ж спровокувала шведський наїзд, рокоші[134], конфедерації та послаблення країни. Про його вади можна було б написати цілу книжку. Однак, до найважніших, перш за все, належало декілька грізних фобій та нав’язливих маній.

Найважнішим з них був страх перед можними та багатими ворогами. Протягом свого життя Казимир безперервно шукав ворогів — як правило, більш можних, ніж він сам. А коли вже король будь-кого зненавидів, він не міг зберегти помірності — з усіх сил і не зважаючи ні на що, він намагався знищити свого супротивника. Першим з королівських ворогів став Ієроним Радзейовський — підканцлер, який дозволив заплутати себе в підступну інтригу короля та був засуджений на інфамію. Радзейовський збіг за кордон і став причиною шведського Потопу. Другим з королівських ворогів став Єжі Себастьян Любомирський; засуджений, як і Радзейовський, на вигнання та інфамію, розпалив в Речі Посполитій роком, який і привів до поразки короля.

Ян Казимир підіймав і політичні рішення, які сміло можна визнати шаленими. Коли перед самим Потопом шведські посли запропонували йому союз та спільний напад на Москву при умові відмови прав на шведський трон, король не зробив того, і таким чином спровокував Карла Х Густава на напад на Річ Посполиту. Коли після шведського Потопу сейми рекомендували королеві упорядкувати справи, пов’язані з податками та утриманням війська, Ян Казимир задумав собі впровадити засаду елекції vivente rege, чи то вибору спадкоємця трону за життя попередника; він тратив на це час і сили, хоча на початку шести десятих років було більш поважніших проблем для вирішення.

Ян Казимир міг бути непередбачуваним. Поразка під Батогом мала місце, поміж всього іншого, з його вини, оскільки в березні 1652 року він не міг (а може і не бажав — чорт його знає) запобігти зриву сейму Владиславом Сіціньським. То був знаменитий депутат, який прокричав в палаті послів пам’ятне liberum veto, після чого збіг до Праги, тим самим не дозволяючи продовжити сеймових обрад (за що ще в XIX сторіччі в Упіці показували його смертні залишки в скляній труні). Говорячи теоретично, зрив десяти сеймів міг не мати будь-яких результатів для Речі Посполитої. На жаль, зрив саме цього сейму виявився катастрофічним. По-перше — не були ухвалені податки на військо, яке не отримало платні, а потім під Батогом збунтувалося проти гетьманові Калиновському. По-друге — не була затверджена білоцерківська угода, на що чекав Хмельницький, який до сих пір будь-які постанови угоди слухняно виконував. Коли він довідався, що сейм було зірвано, він вирішив оголосити нову війну Речі Посполитій, результатом чого і стала катастрофа під Батогом.

Ян Казимир як єдиний польський король відрікся трону з власної волі (Станіслав Август Зрадник Понятовський зробив це ж вже другим, але ж під примусом).

Підсумовуючи: якби в голові будь-кого з володарів Речи Посполитої народився настільки шалений план, як можливість провокування повного знищення коронного війська, для цього краще за всіх надавався б ніхто інший, як саме Ян Казимир Ваза, чи то ICR.

ПРИМІТКА ПЕРЕКЛАДАЧА

Коли я перекладав для вас цю повість (2022), у польській історичній пресі знову почали мусувати можливість польсько-козацького союзу. Можливо, з’явилися якісь нові документи? Чи питання розглядалося в зв’язку з українсько-російською війною? Пошукайте самі. Ось посилання: https://filetracker.pl/download.php? id=36e56db697ca0494391fdb182e25007447793931&f=Historia%20Do%20Rzeczy%205%2F2022%20%5BPL%5D%20%5Brar%5D%20%20%5BFIONA9%5D.torrent чи https://filetracker.pl/download.php? id=8db8ee0c91c17c9bf4bfa2fee05709a15eaa293b&f=w%20Sieci%20Historii%205%2F2022%20%5BPL%5D%20%5Brar%5D%20%20%5BFIONA9%5D.torrent

І ще одне, цей переклад я присвячую Тимурові Жирякову, з яким познайомився в козацьких краях, і який тепер живе в окупованому Бердянську.