Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Наречена для боса, Астра Вєєр 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

2 520
0
26.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена для боса" автора Астра Вєєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ 53

Діана

Нічого не розуміючи, куди саме зібралася подруга, я безцільно переходжу за нею з бутіка в бутік. Вона весь час запитує, а що мені подобається. Хочу таку вазу або не хочу. Радиться по дорогому сервізу. І навіть дивиться елегантну білизну, чомусь мої розміри.

У неї з'явилася інша подруга?!

Коли? Хотілося б мені це знати.

- Віко, ти можеш відповісти…

- Почекай, потім-потім, дай ще мені вибрати святковий одяг.

Вона кидається до стійок з одягом. І після кількох примірок, зупиняється на вечірній сукні. Щось я не пам'ятаю, коли б це Віці подобалися фасони в стилі грецьких німф. Але ось, з нарядом вже визначилися. Бірюзового кольору повітряну сукню нам пакують на касі. Я знаю, що для нас такі витрати можуть бути лише в екстрених випадках.

Невже зараз настав той самий момент…

Ой, та що ж я така розсіяна?

- Хто він? Поділися зі мною терміново, ми ж подруги!

Я вимагаю від неї, згораючи від цікавості. Ну для кого ж ще їй тут старатися?

Віка здуває пасмо волосся з чола і крутить головою.

- Ні. У мене нікого. Навіщо б я приховувала?

- Чому тоді дивно поводишся? - підловлюю її.

- Це ти ще дивних не бачила, - Віка хіхікає, насторожуючи мене ще більше.

Ми проходимо повз фонтан. Навколо розставлені столики відкритих кафешок. Ваблять вивіски барвистими картинками. І тиха музика злегка розбавляє шум голосів.

Віка просить мене зайняти поки нам місце, а сама біжить покликати офіціанта, щоб довго не чекати.

Помічаю через ряд вільний столик, і поспішаю туди. Головне встигнути, поки не зайняли. Набираю розбіг. Та по дорозі натикаюся на хлопця з оксамитовою трояндою.

- Вибачте, - намагаюся його обійти.

- Це вам!

Несподівано отримую від хлопця прегарну квітку. Подякувати навіть не встигаю, хлопець, немов розчиняється в натовпі.

Дивно... Чому він мені троянду захотів подарувати? Раптом своїй подружці на зло? Ще отримаю тут, до того, як десерти спробую.

Думаю про троянду і продовжую шлях у боротьбі за єдиний столик.

- Для найкрасивішої дівчини!

Здригаюся від несподіванки.

За два кроки до наміченого місця у мене прямо тицяють новою квіткою. Теж троянда, один в один, на першу схожа.

Цього разу дарує чоловік старшого віку. Відкриваю рот дізнатися, що у них за акція? Раптом потім не розплачуся? Спочатку дарують, а потім буде - поверніть з відсотками.

Чоловік несеться геть, залишаючи мене без відповіді.

- Для вас подарунок!

О боже!

Перед самим столиком незнайома дівчина закриває прохід.

У моїх руках вже три троянди.

Ну і... компанія підлітків встигає зайняти мій стіл раніше. Час витратила, поки затримувалася квіточки прийняти.

Шукаю Віку очима. Немає ніде. Ось і куди вона зникла? Офіціантів у залі повно. Вони б і самі підійшли. Ні ж, їй хотілося швидше.

Решта столиків зайняті. Робити тут поки нічого. Йду на пошуки подруги.

Дивацтва мене не залишають у спокої, вони нападають ще і ще. Божевілля якесь саме сьогодні у торговому центрі.

Через кожні кілька кроків до мене підбігають незнайомі люди і дарують квітку за квіткою. Виходжу із зони кафешок вже з повним оберемком, розгублена і у величезному подиві…

З ким мене переплутали? У останнього хлопця запитала, він відповів, що мене ні з ким сплутати не можна.

Очманіти, що відбувається!

Наш самий знайомий торговий центр сьогодні став сповнений загадок.

Зупиняюся при вигляді нового видовища. Переді мною звідки не візьмись вистрибують танцюристи в костюмах янголят. Танцюють гарно під дуже знайому музику. Десь я чула нещодавно таку... спогади несуться на дах... туди, де танцювала з Ним.

Сумні думки обриваються при вигляді пропажі.

- Ти де була? - звертаюся до подруги.

- Тебе шукала, - Віка так каже, ніби я зникала, а не вона.

Танцюристи розходяться у різні боки. Музиканти гучніше заводять мелодію. Все дійство схоже на свято. Але чому тільки я стою з трояндами?

- Не може бути... він тут?

Головний шок відбувається зараз. У цю саму хвилину і мить. Адже я помічаю його, Максима, і особливо дивуюся, що і він мене бачить.

Я задкую, і навіть слова в мені губляться.

В голові стукають палички барабанщиків, звідки тут Максим?

Невже збіг?

Обертаюся в пошуках шляху для втечі - там щільним півколом танцюристи стоять. З боків шикуються всі ті, хто мені троянди дарували і поступово замикають кільцем.

Трохи полегшує становище, що поруч подруга. Але дивлячись на Максима, аж надто небагато.

Адже він йде і йде прямісінько до мене. Тремтіння відразу дає про себе знати, коліна підгинаються. У мені стільки хвилювання, що я близька повторити на біс реакцію на своє підвищення в офісі. І враховуючи, що Максим зараз виглядає, як і в той день біля ліфта... мене немов відкидає назад, де він все ще чоловік моєї мрії.

- Діано, прошу тебе, - Максим зупиняється за крок від мене, і я бачу, що він нервує теж. - Вислухай мене, будь ласка.

- Ти подзвонити просто не міг?

Дурне питання, можливо. Але що я можу ще думати, коли стою поруч з ним у живому кільці з людей.

Так розумію, ніхто мене звідси випускати без його команди не захоче. А влаштовувати сцени під камерами торгового центру, загрожує стати зіркою-істеричкою у соцмережі.

На нас і без того періодично клацають спалахи камер. Знову поруч з ним під прицілом. Знову Дієву знадобився цей фарс!

- Не міг. Хотів побачити тебе, мені не вистачає улюбленої помічниці.

Ближче не підходить, огортаючи хриплуватим голосом, від якого тремтіння все сильніше.

- Максиме, але я вже не твоя помічниця.

Знаходжу в собі сили нагадати. Раптом де стукнувся і пам'ять потім втратив?

- Гадаєш, що від цього стала менше коханою?

Другий раз повторює слово, те саме, яке дуже чекала.

- Навіщо? Для чого ти зараз говориш так зі мною? Хіба ми не розлучилися?

- Тільки на роботі, Діано, - він не зводить з мене вугільних очей. - Я не встиг сказати тобі про почуття, я багато чого не встиг. Але ні, я тебе не втрачав.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена для боса, Астра Вєєр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена для боса, Астра Вєєр"