Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Марина-Феліція

— Погань! Ні, це лише подумати! Вона ж заздалегідь все продумала, інакше як би в Еттера виявилося моє ... Тьху, тобто Феліції ... зображення?! Напевно відправила його одразу, як тільки її тато вибрав виконавців завдання, — журилася я, міряючи темну кімнату кроками.

Саме сюди мене визначили, коли спробувала заперечити. Якщо в казках добрим молодцям — у моєму випадку, по ходу, добрим молодухам — дозволяли слово казати, то мені навіть пискнути не дали! Мабуть, Еттер вів із татом Ісіс якесь листування, і папашка повідомив про те, що принцеса відрізняється непокірним характером. І заміж, як мені вдалося переконатись на власній шкурі, зовсім не хоче.

— Ось що їй варто було просто злиняти швидким шляхом?! — гаркнула я. — Ну, не отримали б ми грошей за замовлення, але ж не так підло!

— Ну, якби вона втекла, то її шукали б. І, швидше за все, знайшли б, — флегматично повідомив Ян, жуючи попкорн. Звичайний попкорн. Він розсипався з пухкої паперової тази, але розчинявся в повітрі, навіть не долітаючи до кам'яної підлоги. — А так… Еттер просто напише батькові Ісіс про те, що принцеса прибула, трохи вередує, але з нею вже проводяться виховні бесіди. — Ян обвів мою темницю промовистим поглядом. — Через тиждень-другий татко дізнається, що шлюб укладено. А ще через рік йому прийде звістка про спадкоємця. Тоді, звичайно, можна і відвідати онука. І чомусь я сумніваюся, що він почне кричати про те, що ти не його дочка. Ключова роль у шлюбі вже зіграна, псувати стосунки з королівством, яке врятувало від повстань? Говорити Еттеру, що його обвели навколо пальця? Навряд чи на це наважиться хоч один правитель.

— Якось зовсім безрайдужно, не знаходиш? — Огризнулася я. — Спершу бути мені Феліцією, тепер Ісіс… Мені здається, куди простіше мене було відправити кудись туди, де після смерті відпочивають.

— А чого ти взяла, що не це покладається після смерті? — насмішкувато протягнув Ян таким тоном, що одразу було зрозуміло, що після смерті належить не повна пригодова дупа, а щось радісніше.

— Що ж робити? — кисло запитала я, шумно і досить болісно приземляючись на матрац, постелений на підлозі.

Потяглася до попкорну в руках Яна, але мої руки прослизнули повз. І тут невдача!

— Знімати штани та бігати, — пирхнув Ян.

Не чекаючи такої грубої відповіді, я зовсім раптово схлипнула. І життя після смерті в мене якесь божевільне, і емісар душ, нехай і у відставці, мені попався із зірочкою. Адже я зовсім не так хотіла провести цю ніч!

— Знаєш, чому тебе після смерті не можна було туди, де відпочивають? — значно м'якше почав Ян. — Справа не просто у цифрах статистики, які не зійдуться. Їх і намалювати можна, хто там по-справжньому розуміється. Якщо за руку не зловлять, то й… Загалом, не має значення. Просто… У тебе душа молода. Вона потребує життя. Мабуть, настільки вимагає, що і твоє життя завжди було з, кхм, родзинкою.

Адже якщо так подумати, то навіть у своєму світі я постійно кудись влипала.

— О, та я просто кекс! — Кисло простягла я, втираючи сльози істерики.

— Не реви, Маринко, — сказав Ян. — Викрутимося. Просто треба подумати як.

Ага, викрутишся тут. Мені ж ніхто й слова не дасть сказати. А портретик з обличчям Феліції та ім'ям Ісіс на столі у короля тільки підтвердить, що я просто божевільна, якщо не зізнаюся в тому, що є принцесою.

Під кінець розмови настрій зовсім скис. Причому, зважаючи на все, не тільки в мене, а й у Яна. Попкорн розчинився в повітрі, він у задумі втупився в стіну. Скуйовдив руде волосся і важко зітхнув.

— Як там у вас у казках ідеться? Ранок вечора мудріший?

— Ти мені пропонуєш просто лягти спати?

— Ага, — легко відповів янгол.

Я хотіла сказати щось на кшталт: “Я-а-ак?! У нас стільки проблем!”, але очевидно, що впоратися з ними цієї секунди не уявлялося можливим.

Набитий якоюсь поганню матрац виявився не тільки незручним, але ще й смерділ затхлістю та вогкістю. Якщо хоч на секунду уявити, що я принцеса сусіднього королівства, то мене сильно образило б подібне ставлення. Якщо ж і "папочка" в курсі, то це взагалі формене знущання. Вихователі хрiнові.

Мені здавалося, що я не засну, але варто було мені торкнутися головою жорсткого полотняного наволочки, як я провалилася в темряву.

Тіло пробило легкістю, я ніби летіла. В непроглядній темряві, поки не побачила вдалині мерехтливий блакитний вогник. Сон ніс мене саме до нього – керувати своїм тілом самостійно я не могла, лише перебувати у пастці ігор розуму. Але рівно до тієї самої миті, поки вогонь не торкнувся моїх грудей, не розчинився сліпучою хмарою.

Я заплющила очі від дивного відчуття і яскравого світла, і коли знову розплющила очі опинилася в білому щось. Кімната? Ні. Не видно ні стін, ні стелі. Лише безкрайній безтілесний простір. Підняла руки й побачила акуратний манікюр, який зробила напередодні аварії. Піддавшись цікавості, торкнулася волосся і скосила погляд униз — світле і тонке. Не подружжя густій ​​гриві Феліції.

Мабуть, свідомість вирішила вдатися до спогадів про моє тіло.

— Ти? — Почула я спокійний голос навпроти.