Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

— Ну і шо-як? — Златанів брат понуро дивився на красиве руків'я й лискуче лезо.

— Що ти відчуваєш?

— Холод. Він холодний, як серце Златека, який втягує мене у свої плани.

— Жодного болю? — перепитала чаклунка, хоча й сама вже бачила, що кинджал надто довго лежить на голих долонях глави темних, а опіків немає.

— Ні, Вартко. Просто ніби крижинка, — Амброз стенув плечима, підкинув кинджал у повітря і піймав його за лезо двома пальцями, не змигнувши й оком. — Красивенна цяцька, — із цими словами він простягнув вимережане камінням руків'я до чаклунки. — Але нічого я від неї не відчуваю. Звиняй вже.

Вона ще раз глипнула на Амброзові руки. Широкі, засмаглі, міцні долоні навіть не почервоніли. Дівчина сховала кинджал у сумку, обпікаючись його холодом, і спідлоба подивилась на Амброза, котрий з кожною зустріччю здавався їй дедалі більше схожим на старшого брата.

Після повернення додому Варта застала суддю за столом — Златан спав, поклавши голову на конгломератні папери. У правій руці Златана блиснула пафосна, чорна із золотом чорнильна ручка, якою він підписував усі документи, поки не міг робити це робочою лівою. Варта відклала ручку вбік, закривши ковпачком, і повернулася до листів Меделіни. Внутрішній голос не втомлювався нагадувати, що навіть якщо вийде обдурити весь Конгломерат із підробним артефактом, то це не скасовує потреби знайти згодом справжній — і пройти ритуал. Неодмінно — зі справжнім напарником.

Розділ 16

Меделіна і відьми

Варту ледь не знудило, коли настав момент пити кров. До того вона тримала себе в руках і відсторонено повторювала церемоніальні фрази, що їх зі звичним ентузіазмом виголошував спікер Іренеуш. Щось про вірність Конгломерату, про шану, службу древнім законам та інші нісенітниці, котрі не мають зв'язку з реальністю. Але того вимагала церемонія, і чаклунка робила це. Краєм ока вона спостерігала за Златаном, а коли переводила погляд на Амброза навпроти, то теж відчувала, що чеський суддя дивиться в її бік зі свого почесного місця в залі засідань.

Половину слів спікера Варта пропустила повз вуха. Бо все це було недолугою грою: перед нею мав би стояти Златан, у її руці мав би бути справжній келих, а не бездушна копія. Але церемонія тривала, і жодна з правлінських пик не виражала жодної підозри, мовби всі тут змовилися, що хай хоч метеорит проб'є дах, а з цим належить покінчити, бо треба провести вибори.

Коли кров, виціджена з Вартиної та Амброзової долонь, змішалась у келиху, чаклунка подумала: а чи не очікує на них зі Златановим братом чергове прокляття через те, що вони проводять фальшиву церемонію? Проте часу на роздуми не було: вона різко ковтнула кров, насилу втримуючи блювотний рефлекс. На щастя, вистачило одного ковтка. Другий дістався Амброзові — глава темних навіть не скривився. Темно-червона доріжка збігла його підборіддям, і кілька крапель зірвались у трикутний виріз футболки. Навіть з нагоди церемонії Златанів брат відмовився одягати щось хоча б трохи офіційне, мовби підкреслював: він неохоче й ненадовго вписується в цей фарс.

Коли ритуал скінчився, Варта швидко сховала кинджал до сумки на поясі, обтерши його серветкою. Правлінці поспішили до неї з вітаннями — зовсім як нещодавно вітали нового суддю. Дівчина відповідала на їхні слова машинально й неохоче, а от у глави темних це виходило з більшим захватом.

Златан не наближався до Варти, доки коло показної радості довкола неї не змаліло. Він дочекався, поки більшість присутніх перейдуть у фуршетну залу, і тоді, підвівши чаклунку до вікна, зміряв її задоволеним поглядом та шепнув:

— По-перше, вітаю тебе, Вартова. Тепер уся ця бутафорія — офіційна, і в тебе найкрутіший у Конгломераті статус. Після мого, звісно. А по-друге, чи ти помітила, кого тут бракувало? Крім кількох наших друзів із чеської фракції, яких відсторонено на час розгляду справи з кровопивцями.

— І кого ж? — стомлено спитала чаклунка.

— Судді нашого — Бертока. І пана Віслава теж.

— Думаєш, їхня відсутність має зв'язок?

— О та-ак. Не дочекаюся, щоб дізнатись, який саме. А поки склади, будь ласка, компанію Амброзові. Боюся, йому непереливки серед чваньковитих незнайомців.

— Йому не доведеться звикати до цієї тусівки, — усміхнулася Варта. — Скоро ти будеш моїм напарником.

— Я завжди буду твоїм напарником, — Златан визирнув у вікно, де вечірню Прагу заливало золочене ліхтарне світло. — Мені не треба для цього жодного ритуалу, Аґато Станіславівно. Жодного дозволу.

— Так, але краще тобі все ж пройти цю ритуальну дурню. Непосвячені захисники ризикують не поладнати зі своїми силами.

— А ти ризикуєш пропустити перший тост на честь могутньої Вартової, тому ходімо!

***

«Здається, я божеволію, Доротеє. Писати тобі, їй-богу, стало моєю віддушиною після Златекової смерті. Адже ти не прочитаєш цього. Та мені треба комусь звірятися. Вони сказали, що я не можу нічого розголошувати. Тільки так усе спрацює. Відьми, Доротеє! Вони пообіцяли мені врятувати дитину...»

Варта відклала лист і закусила ніготь на великому пальці.

Коли наближався світанок, а сон усе не приходив, вона виборсалася зі Златанових напрочуд міцних обіймів, розтерла шию, затерплу від лежання на його руці, і повернулася до листів Меделіни, що ставали все більш химерними. Вона не знала, що виросте з тієї «краплі любові», про яку обмовилася Душанка, та, коли дотики Златана перестали будити бажання знищити його і ще кілька днів минуло у відносному спокої, Варта зрозуміла, що навіть із краплею почуттів ці обійми повертають їй рівновагу. Тож гріх не скористатися шансом.

Матір Златана й Амброза продовжувала писати своїй подрузі навіть після її загибелі — можливо, вона справді була несповна розуму. Але згадки про дитину й відьом примусили чаклунку уважніше вчитуватись — адже там, де йшлося про Амброза, мало би йтися і про викрадення артефактів.

«Прокляття, яке вбило Златана, Доротеє, справжнє. Наш старший теж піде цим шляхом. Таке миле дитятко — а я вже бачу його смерть. Якщо обіцянка відьом... — Меделіна закреслила останнє речення. — Відьми казали, що не дають гарантій — я дізнаюся про все тільки після пологів. Златан уже не побачить очей свого другого сина. Якщо відьомська допомога не спрацює, то я приведу на цей світ ще одного смертника».

Лист вислизнув із пальців і впав на підлогу, до