Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

— Я розумію, що ти знала мої наміри, Там. Але… невже я аж настільки прозора?

— У дечому так, Дар.

— Мені пощастило, що ти моя подруга.

— Ти маєш інших прибічників. Коли Прокторки голосували, зіграла на руку твоя креативність. «Натхненна» — от як висловилася одна з твоїх захисниць.

— Тож ти знаєш, що я доволі ретельно потримаю Шіану на вуглинках, перш ніж ухвалити одне з моїх натхненних рішень.

— Звичайно.

Одраде дала знак зв’язківцям прибрати проєктор і пішла чекати на краю шклистого обширу.

Креативна уява.

Вона знала змішані почуття своїх товаришок.

Креативність!

Завжди небезпечна для оточеної окопами сили. Завжди приносить щось нове. Нові речі можуть знищити хватку авторитету. Навіть Бене Ґессерит підходили до креативності з пересторогою. Потреба тримати кіль рівним надихає декого відсувати вбік тих, хто розхитує човен. Це було частиною справи Дортуйли. Клопіт полягав у тому, що креативні натури радо вітають тихі заводі. Вони називають це приватністю. Знадобилася неабияка сила, щоб витягти звідти Дортуйлу.

«Тримайся, Дортуйло! Будь найкращою нашою приманкою».

Прибули ’топтери — шістнадцять. Пілоти були помітно невдоволені цим додатковим завданням після всіх сьогоднішніх клопотів. Переселення цілих громад!

Одраде з непевним настроєм стежила за тим, як ’топтери сідають на твердій шклистій поверхні, віяла крил згортаються й ховаються у підкрилки — кожна машина мов комаха уві сні.

«Комаха, спроєктована божевільним роботом за власною подобою».

Коли вони злетіли, Стреггі, що знову сиділа поруч із Одраде, спитала:

— Ми побачимо піщаних червів?

— Можливо. Але рапортів про них іще немає.

Стреггі, розчарована відповіддю, відкинулася на спинку сидіння, проте не спромоглася продовжити розпитування, перейшовши до наступної теми. Правда інколи буває гнітючою, а вони стільки поставили на карту в цій еволюційній грі, подумала Одраде.

«Чого ж інакше нищити все, що ми любимо на Капітулі?»

З паралельного потоку вдерся образ — древній дуговий напис над вузьким входом до будівлі з рожевої цегли: «ГОСПІТАЛЬ ДЛЯ БЕЗНАДІЙНИХ НЕДУГ».

Саме там опинилося Сестринство? Чи, може, вони потерпіли надто багато поразок? Вторгнення Іншої Пам’яті мусило мати мету.

Поразки?

Одраде обміркувала це: «Якщо таке станеться, мусимо думати про Мурбеллу як про Сестру». Це не означало, що полонена Всечесна Матрона була безнадійною поразкою. Але не пасувала до їхніх мірок і проходила глибокий вишкіл у дуже пізньому віці.

Як тихо сиділи всі довкола неї, дивлячись на те, як вітер хльостає пісок, — схожі на китові спини дюни вперемішку із сухими хвильками. Ранньопополудневе сонце саме почало давати достатньо бічного світла, щоб обрисувати ближчу перспективу. Горизонт попереду закривала курява.

Одраде спала, згорнувшись на сидінні клубочком. «Я вже таке бачила. Я пережила Дюну».

Прокинулася від тряски, коли вони спускалися й облітали Пустельний Вартовий Центр Шіани.

«Пустельний Вартовий Центр. Ми знову тут. Не назвали його по-справжньому … як не дали назви й цій планеті. Капітула! Що це за назва? Пустельний Вартовий Центр! Опис, а не назва. З наголосом на тимчасовості».

Під час заходу на посадку вона побачила підтвердження своїх думок. Відчуття тимчасового житла підсилювалося спартанською прямолінійністю всіх сполучень. Ні м’якості, ні заокруглення у жодному з’єднанні. Це прикріплено тут, а оте веде туди. Усі з’єднувачі переносні.

Летовище було вибоїстим, а посадка — жорсткою, наче пілот хотів їм цим сказати: «От ви тут і добре, що вже по всьому».

Одраде негайно рушила до кімнати, постійно зарезервованої для неї, і викликала Шіану. Тимчасове помешкання: чергова спартанська комірчина з вузьким твердим ліжком. Цього разу два крісла. Вікно виходило на захід, на пустелю. Тимчасовий характер цих кімнат дратував її. Усе тут можна було демонтувати за кілька годин і вивезти геть. Вона вмила обличчя в сусідній лазничці, при цьому щосили розворушуючись. У ’топтері вона спала в незручній позі, її тіло скаржилося.

Освіжившись, підійшла до вікна, вдячна, що монтажна команда спорудила цю висотку: десять поверхів, цей дев’ятий. Шіана займала найвищий поверх, спостережний майданчик, який давав змогу робити те, що описано у назві цього місця.

Чекаючи, Одраде зробила необхідні приготування.

«Відкрий свідомість. Позбудься упереджень».

Перші враження після прибуття Шіани мусять бути наслідком наївного бачення. Не слід готувати вуха до певного голосу. Ніс не може очікувати знайомих запахів.

«Я її вибрала. Я, її перша вчителька, піддатлива помилкам».

Одраде обернулася, почувши звуки, що долинали з дверей. Стреггі.

— Шіана щойно повернулася з пустелі. Вона зі своїми людьми. Просить Матір Настоятельку зустрітися у верхніх кімнатах, там зручніше.

Одраде кивнула.

Помешкання Шіани на верхньому поверсі досі мало незграбний вигляд збірної конструкції. Поквапом споруджене сховище від пустелі. Велика кімната була у шість чи сім разів більша за гостьову комірчину, але ж це водночас і робочий кабінет, і спальня. Вікно з двох сторін — західної та північної. Одраде вразила суміш функціональності та нефункціональності.

Шіана влаштувала все так, щоб її кімнати були відображенням її самої. Стандартне ліжко Бене Ґессерит застелене покривалом, колір яскраво-оранжевий та умбра. З протилежного боку чорно-білий рисунок на всю стіну: піщаний черв показував усі свої кристалічні зуби. Шіана зобразила його, дозволивши Іншій Пам’яті та дитинству на Дюні керувати її рукою.

Те, що Шіана не намагалася створити щось амбітніше — наприклад, повноколірне зображення в традиційному пустельному оточенні, — дещо казало про неї. Тільки черв і натяк на пісок під ним, а на передньому плані — крихітна людська фігурка у довгій одежі.

«Вона сама?»

Гідна подиву стриманість і постійне нагадування, чому вона тут. Глибоке враження від природи.

«Природа не творить поганого мистецтва?»

Твердження, надто легкомовне, щоб його прийняти.

«Що ми розуміємо під природою?»

Вона бачила жорстоку природну дикість: хирляві дерева, що мали такий вигляд, наче їх занурили в поганий зелений барвник і покинули на краю тундри висихати до огидних пародій. Відразливі. Тяжко уявити, що такі дерева мають якусь мету. І ящірки-веретільниці… зі слизькою жовтою шкірою. Де в цьому мистецтво? Тимчасове пристановище на дорозі еволюції деінде. А чи людське втручання призводить до чогось іншого? Сліги! Бене Тлейлакс теж створили дещо відразливе.

Захоплюючись рисунком Шіани, Одраде вирішила, що певні комбінації ображають окремі людські чуття. Сліги як їжа були делікатесом. Огидні комбінації зачіпали ранній досвід. Досвід породжував присуд.

«Погана річ!

Багато того, що ми вважаємо МИСТЕЦТВОМ, втамовує наше прагнення заспокоїтися. Не чіпай мене! Я знаю, що можу прийняти».

Як цей рисунок заспокоював Шіану?

«Піщаний черв: сліпа сила, що стереже приховане багатство. Артистизм у містичній красі».

Їй сповістили, що Шіана жартувала зі свого