Читати книгу - "Там, у темній річці"

— Отже, мені нарешті вдалося привернути вашу увагу. Дитина, що живе у вашому будинку, — та дитина, що так ощасливила вашу дружину, — насправді не ваша.

— Звідки ви знаєте?

— Це вже вас не обходить. Справа у тому, що можу поставити вам те ж саме запитання: звідки вам відомо про це? Але зауважте: я його не ставлю. Спитаєте, чому? Дуже просто: тому що мені вже відома відповідь.

Вон почувався так, ніби його підхопило потоком і несе, а зачепитися нема за що, тож залишається віддатися на волю крижаної течії.

— Чого ви хочете? — його голос прозвучав тихо і ніби здалеку.

— За гадання? Нічого. Я надто порядний, щоб змушувати людину платити за те, що їй і так відомо. Та як щодо вашої дружини? Можливо, вона захоче, щоб їй погадали?

— Ні! — розлючено вигукнув Вон.

— Так я й думав.

— Чого ви хочете? Скільки?

— Божечки, навіщо ж так поспішати? Невже ви й у справах такий скорохват? Ні, краще усе добре обміркувати. Зрозуміти, що насправді важливо. Наприклад, у полудень станеться одна подія…

— Яка подія?

— Скажімо, станеться дещо… Моя вам порада — зауважте, безкоштовна: тримайтеся подалі від цього, містере Вон. Не втручайтеся.

— Що ви задумали?

— Я? — забриніла інтонація ображеної невинності. — Я й пальцем не поворухну! Як, до речі, й ви, якщо не хочете, щоб дружина дізналася про нашу маленьку таємницю.

Раптом Вонові забракло повітря у цьому клятому шатрі.

— Пізніше ми обговоримо умови нашого договору, — на прощання промовив чоловік, чиє лице було приховане серпанком. — Тримаймо зв'язок.

Вон підвівся, несамовито бажаючи ковтнути свіжого повітря. Цього разу ніхто його не зупиняв, і він зміг вибратися надвір.

Опинившись на свіжому повітрі, Вон рішуче закрокував, але й гадки не мав, куди саме. У його голові була така плутанина, що він втратив здібність зв'язно думати, не кажучи вже про здатність робити висновки. Натовп перед ним бачився наче в тумані. Аж тут музики та крамоноші раптом замовкли. Розмови також стишилися. Навіть у такому розгубленому стані Вон зрозумів, що коїться щось підозріле. Придивившись до оточення, він збагнув, що всі навколо припинили бездумно пересуватися і завмерли на місці. Усі поглянули в одному напрямку.

Він почув, як несамовито верещить жіночий голос:

— Забирайтеся звідси! Геть!

То була Гелена.

Вон помчав на той крик.

Тим часом родина Армстронгів також вирішила відвідати ярмарок. Роберт Армстронг мав незвично жвавий вигляд, коли йшов крізь юрбу разом із Бесс, в оточенні шістьох чи сімох дітей. У кишені в нього лежав покаянний лист від Робіна. Старший син благав пробачити його. Він десять разів перепросив за те, що підняв руку на батька. Обіцяв виправитися і почати чесне життя, покинути азартні ігри та пиятику й ні словом не згадувати своїх кумпелів-волоцюг із «Дракона». Пропонував їм зустрітися на ярмарку, щоб зміг сповна продемонструвати батькові щирість власного каяття.

— Він ані слова не написав про Еліс, — зауважила Бесс, заглядаючи через плече чоловіка, щоб прочитати листа. Вона нахмурилася.

— Якщо він хоче все владнати, то з дитиною також варто вирішити, — відповів чоловік.

Із висоти свого неабиякого зросту Армстронг оглядав натовп у пошуках найстаршого сина. Вони поки що його не знайшли, але він мав бути тут і також шукати їх у натовпі; рано чи пізно вони обов'язково зустрінуться.

Армстронг купив середульшим хлопчикам ножі, старішім дівчаткам — стрічки для кіс і брошки, а малечі придбав фігурки тварин, вирізані з дубу, — корову, вівцю та свиню. Вони скуштували пиріжків зі свининою, і хоч м'ясо в начинці не годилося до порівняння з Армстронговою свининою, все-таки смакували доволі добре, бо були підсмажені на відкритому вогнищі.

Армстронг залишив дружину і дітей плескати в долоні в такт мелодіям, які награвала людина-оркестр, а сам підійшов до тенту фотографа. Там він зустрів Риту. Вона завжди відвідувала літні ярмарки, адже могла знадобитися її допомога при укусах комах, сонячних ударах, запамороченнях від алкоголю. Рита зазвичай допомагала на одному з найпопулярніших стендів, щоб люди могли її побачити і за потреби знали, де її знайти. Сьогодні вона впорядковувала чергу охочих сфотографуватися і призначала майбутні фотосесії згідно з розкладом у щоденнику Донта.

— Гадаю, це містер Генрі Донт? — спитав її Армстронг. — Він має значно кращий вигляд ніж тоді, коли я бачив його востаннє.

— Він одужав, та під бородою залишився шрам. А ви — містер Армстронг, чи не так?

— Авжеж.

Армстронг роздивився знімки на продаж: річкові пейзажі, команди веслувальників, місцеві церкви та мальовничі краєвиди. Його зацікавила пропозиція зробити сімейний портрет.

— Якщо хочете, можна сфотографуватися вже сьогодні. Я додам вас до списку і скажу, о котрій годині повернутися.

Він із жалем похитав головою.

— З нами поки що немає мого первістка, і я хотів би, щоб портрет був зроблений вдома, на фермі.

— Тоді містер Донт може якось приїхати до вас. Матиме досить часу, щоб зробити цілу серію знімків, надворі та в приміщенні. Я подивлюся його розклад, і ми виберемо день, який вас влаштує.

Поки вона говорила, Армстронг ковзав очима по стійці, на якій були знімки з минулих ярмарків. Виконавці моррісу,[8] команди веслувальників, вуличні торговці, ярмаркові силачі…

Вони вже почали обговорювати дату, аж тут Армстронг різко зойкнув і замовк. Рита, що була поглинена записами у щоденнику, підняла голову.

Він роздивлявся одну фотографію, і на обличчі у нього застиг вираз глибокого шоку.

— З вами все гаразд, містере Армстронг?

Він ніби не почув.

— Містере Армстронг?

Вона посадовила його на свій стілець і принесла склянку води.

— Дякую! Усе добре! Коли було зроблено це фото? Як давно?

Рита подивилася номер знімку і знайшла його в Донтовому каталозі.

— Це ярмарок у Леглейді, три роки тому.

— А хто зробив це фото? Сам містер Донт?

— Так.

— Мені треба з ним поговорити.

— Він зараз на човні, у своїй фотолабораторії. Його не можна турбувати, інакше світло зруйнує знімки, які він проявляє.

— Тоді я куплю це фото, а пізніше повернусь і поспілкуюся з ним.

Він сунув Риті монети і, не чекаючи, поки його покупку загорнуть у папір, квапливо пішов, міцно тримаючи знімок обома руками.

Армстронг не міг відвести очей від світлини, але коли мало не перечепився об мотузку, натягнуту біля якоїсь ятки, зрозумів, що має сховати фото і знайти дружину та дітей. Поклав знімок до кишені, набрав повітря в легені й почав роздивлятися довкола. Тут на нього чекав другий сюрприз цього дня.

Звернувши за один із прилавків у пошуках Бесс, він побачив не свою