Читати книгу - "Метафізика"

Отже, зрозуміло, що рух — це дійсність і що рух відбувається, коли [35] відбувається здійснення, і не раніше й не пізніше. Справді, будь-що може або здійснюватися, або ні, [1066α] [1] наприклад, те, що може бути збудованим, як таке, що може бути збудованим, і здійснення того, що може бути збудованим, як такого, що може бути збудованим, є будівництво. Адже здійснення — це або будівництво, або будинок; але коли будинок існує, він уже не є те, що може бути збудованим, [5] натомість те, що будується, може бути збудованим. Отже, здійснення має бути будівництвом, а будівництво — це певний рух, і те саме можна сказати про інші види руху.

Те, що сказане нами про рух правильно, зрозуміло з того, що про нього кажуть інші, і з того, що нелегко визначити це інакше. Справді, не можна віднести рух [10] до іншого роду речей; це зрозуміло з того, що про нього говорять. Так, деякі називають його іншістю, нерівністю або несущим[161], проте ніщо з переліченого не викликає з необхідністю рух. Так, зміна в напрямку до них від їхніх протилежностей, або від них до їхніх протилежностей відбувається анітрохи не більшою мірою, ніж навпаки. Причина ж того, що рух визначають через ці поняття, полягає в тому, що він здається чимось невизначеним, [15] а ці поняття утворюються через позбавленість, формуючи пари протилежностей, і є невизначеними. Справді, жодне з них не є ані певна річ, ані певна якість і не підпадає під інші категорії.

Причина ж того, що рух вважається невизначеним, полягає в тому, що його не можна віднести ані до потенційно сущого, ані до дійсно сущого; адже ані те, що є певною кількістю потенційно, ані те, [20] що є певною кількістю в дійсності не приводиться у рух із необхідністю. З іншого боку, ми говоримо про рух там, де є певне здійснення, навіть незакінчене. Причина ж цього полягає в тому, що незакінченим є потенційно суще, здійсненням якого є рух. Тому-то важко збагнути, що таке рух; бо його доводиться відносити або до позбавленості, або до можливості, або просто до дійсності, проте жодне з цих припущень не здається прийнятним, тож [25] лишається те, що було вже сказано, тобто рух слід мислити як здійснення і притому здійсненням у саме вказаному сенсі. Щоправда, це нелегко збагнути, але можливо.

І очевидно, що рух перебуває в тому, що рухається, адже в ньому він і здійснюється під дією того, що приводить у рух. При цьому дія того, що приводить у рух, є тією самою дією. Адже вони мають бути пов’язані однією дією. Справді, те, що приводить у рух, [30] діє, тому що здатне діяти, а приводить у рух, тому що діє, але воно діє на те, що може бути приведено в рух, тож і дія в обох одна, подібно до того як відстань від одного до двох і від двох до одного є одна й та сама, і так само підйом і спуск, хоча їх буття не є одним. І це саме можна сказати про те, що рухає, і того, що рухається. [35]

10

Безконечне — це те, що неможливо пройти, тому що за своєю природою його не пройти з кінця в кінець (це подібно до того, як-от голос є невидимим), або те, проходження чого не можна закінчити або навряд чи можна закінчити, або те, що за своєю природою мусило було б допускати проходження або мати кінець, але не допускає і не має. Крім того, безконечне може бути в сенсі додавання, чи віднімання, чи і того й другого разом.

[1066β] [1] Безконечне не може бути чимось окремим і самим по собі сущим. Адже якщо воно не є ані просторовою величиною, ані множиною, а його сутність і є саме безконечне, а не щось поєднане з чимось, то воно буде неділимим (бо подільними є або величина, або множина). Якщо ж [5] воно є неділимим, то воно не є безконечним, хіба що в подібному до того сенсі, як кажуть, що голос є невидимим. Але не в цьому сенсі говорять про безконечне, і не таке безконечне ми маємо на увазі, а натомість як щось, що не можна пройти до кінця.

Далі, як може існувати безконечне саме по собі, якщо не існують самі по собі число і величина, тоді як безконечне є їхнім проявом? Якщо ж воно є щось побіжне, то безконечне не могло б бути елементом речей, [10] подібно до того як невидиме не є елементом мови, хоча голос є невидимим. А що безконечне не може існувати в дійсності, зрозуміло. Адже тоді будь-яка його частина, яку ми візьмемо, буде безконечною (бо бути безконечним і безконечне — одне й те саме, якщо безконечне є сутність і не приписується якомусь субстрату); отож або воно є неділимим, або, [15] якщо воно ділиться на частини, воно ділиться на безконечності.

Але одне й те саме не може являти собою множину безконечностей (натомість як-от частина повітря є повітрям, так і частина безконечного мала б бути безконечним, якщо воно є сутність і начало). А отже, воно не ділиться на частини, тобто є неділимим. Проте неможливо, щоб дійсно суще безконечне було неділимим (адже воно має бути кількістю); отож воно є побіжною властивість. Одначе якщо [20] так, то, як було сказано, воно не може бути началом, а натомість началом те, побіжною властивістю чого воно є, тобто повітря або парне число.

Отже, наше дослідження безконечного є загальним. Утім, можна показати, що безконечне не належить до чуттєвих речей. Це зрозуміло з такого міркування. Якщо тіло визначається як «те, що обмежене площинами», то ясно, що тіло — ані чуттєве, ані таке, що пізнається думкою, — не може бути безконечним. Не може бути і якогось окремого [25] й безконечного числа, бо число або те, що пов’язане з числом, є таким, що лічиться.

З точки ж