Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

Думаю, багато хто збуває своє життя, так ніколи і не поживши. Грають ролі, які їм роздали ще в дитинстві, не замислюючись, чи взагалі хочуть бути такими. Вони звикають навіть до зовсім некомфортних обставин. Дозволяють дням, тижням і рокам накочуватись, як хвилі накочуються на берег, і навіть не усвідомлюють, що можуть УСЕ ЦЕ змінити. Та я не вірю, що в тебе буде так само. Якщо ти зайшла так далеко зі мною, читаючи цю книжку, якщо взялась до зцілення себе, отже не будеш однією з тих, хто на смертному одрі шкодує: «Якби ж я могла відважитися жити так, як мені хотілося, а не так, як від мене очікували». Ти не думатимеш: «Якби ж я дозволила собі бути щасливішою». Ти ж знаєш, що саме про це люди найчастіше шкодують, помираючи? Я знаю, бо заґуґлила «про що люди найчастіше шкодують, помираючи?» і з’ясувала, що Бронні Вер, паліативна медсестра з Австралії, що тривалий час доглядала людей, що помирали, написала про це цілу книжку: The Top Five Regrets of Dying[50]. Вона знову й знову бачила тих, котрі понад усе шкодували, що не жили так, як їм хотілося, й не давали собі бути щасливими.

Я просто не вірю, що ти шкодуватимеш про те саме.

Я бачу, що для тебе заготоване щось краще: життя, прожите усвідомлено. Бачу, як ти куруєш, культивуєш і створюєш для себе світ, в якому ти шалено свідома своїх бажань, вдячна, що тобі взагалі пощастило бути там, де ти є. Життя, в якому ти любиш і дозволяєш любити себе. Я бачу тебе зануреною у твій світ, бачу, як ти скеровуєш його ніжно, але впевнено, вкладаючи всю душу й отримуючи натомість найдивовижніший досвід. Бачу, як він турботливо тебе огортає і пристрасно боронить від усього лихого. Таким я бачу твоє майбутнє.

Ми чудово провели з тобою час, я відчувала твою підтримку на кожному кроці. Відчувала твоє тепло, присутність і цей твій неймовірний парфум (чи крутий шампунь?) Хоч би що то було — користуйся ним і надалі, цей аромат тобі дуже пасує. Дякую, що підбадьорювала мене на цьому шляху, що вболівала, коли я ділилася тим, про що було страшно розповісти. Маю зізнатися, часом я панічно боялася, але ти дала мені відчуття безпеки й віру в те, що я не сама, ти підживлювала мої сили. Ти була поруч, коли я найбільше потребувала тебе, і я завжди буду поруч, коли ти потребуватимеш мене, маєш просто розгорнути цю книжку знову.

Тож, дорога моя подружко, який він, твій Париж? Що стане для тебе пробіжкою назустріч світанку? Чим буде твоя символічна сумочка Chanel? Які твої улюблені квіти? На що ти досі чекаєш?! — Тепер твоя черга.

Від усього серця, з усіма блискітками світу, зі сльозами, що навертаються на очі, з липким і мокрим (через подвійний шар бальзаму для губ) цілунком… — Люблю тебе.

Трохи сопливо? Трохи занадто?

— Так, але мене не гребе.

Цьомаю. З любов’ю

Тара.

(або T$ — досі користуюся цими ініціалами)

Подяки

Я безмежно вдячна:

1. Кожному, з ким перетиналася на життєвому шляху і чия історія з’явилася в цій книжці. ДЯКУЮ, що були частиною мого життя, дякую за все хороше і не дуже хороше, та особливо дякую за ті радісні миті, коли серце вискакувало з грудей. Щиро вдячна, що завдяки вам змогла створити цю книжку.

2. Моніка Верма. Не було б ніякої книжки, якби не ти. Дякую за терпіння і за те, що повірила в мене, почувши, що маю ульотну ідею. Дякую, що наступні дев’ять місяців доводила до пуття те, до чого ми доліталися. Дякую, що ти така добра, розумна, що була поруч, за всі чудові, глибокі примітки, перечитування, телефонні розмови й, о-Боже-мій-дякую-тобі-Моніко, за нашу тривалу співпрацю.

3. Енні Шаньйо. Дякую, що була моєю хрещеною феєю, моєю захисницею й півкулею мого мозку — від ідеї книжки й до цієї миті. Коли ми познайомилися, мені аж мову відібрало, мало дах не знесло від твого інтелекту, доброти та віри в те, що моя історія чогось варта. Я ніколи не забуду моїх чернеток у твоїх вправних руках, у суцільних виправленнях і примітках, а також єдину мою думку: так, це моя людина. Дякую, що відтинала все зайве, коли я надсилала тобі забагато, за твої мудрі правки, за глибоке розуміння того, що саме я хотіла сказати, за обіцянку бути лагідною зі мною й моєю історією, і за те, що дотримувалася цієї обіцянки невідступно. Дякую, що відповідала на мої божевільні листи, що вірила в місію цієї книжки й захищала мене в усіх сенсах слова. Усі, хто читатимуть цю книжку й розумітимуть, про що йдеться, мають завдячувати Енні Шаньйо.

4. Джулі Ґрау та Сінді Cпіґел. Дякую, що знайшли для мене місце в моєму першому видавничому домі. Сама ваша досвідчена присутність під час найпершої зустрічі дала мені більше впевненості, ніж будь-що в моєму житті. Завдяки тому, що ви на мене поглянули, мені вдалося розгледіти саму себе. Сінді, сподіваюсь, я виправдовую твою довіру називати мене «подругою». Джулі, сподіваюся, ти мною пишатимешся. Ви змінили моє життя.

5. Вітні Фрік. Дякую за те, що присвятила себе оповіді жіночих історій.

6. Dial Press, Penguin Random House (дякую Келлі Чейн та Діані д’Абруццо за їхнє мудре та ретельне редагування, Джессові Бонне — за дуже ранню зустріч та величезний ентузіазм… рекламникам, дизайнерові обкладинки… людям, з якими я не перетиналася особисто).

7. Моїй Групі підтримки (Кевіне, Жюлю, дякую), моїм Рольовим моделям (Сарі Вокер, Мету Леві, Алексу Мюррею, Майку Фара, Ерін Карлсон, Полі Фоґель, Сюзанні Фоґель — дякую), моєму Гарему дівчат (Алекс, Яно, Ліндсі, Джесс, Александро, — ви ж знаєте, що теж належите до нього). Особлива подяка Лорен Фішер за те, що завжди знаходиш мене, коли гублюся, й виводиш на сонячне місце. Я також вдячна Лорен Поллар за маленький кабінет у рожевих тонах, який ти мені позичила, за ту ніч у лікарні й за те, що від першого дня слухала всі варіанти кожної моєї історії, навіть коли мріяла лише про сон.

8. Адам Ґрант. Я досі не можу повірити, що люди бувають такі щедрі. Дякую за весь безмір підтримки, за те, що знайшов час прочитати мій рукопис і за твої безцінні поради. Те, що ти сприйняв мене так серйозно, допомогло поглянути на себе інакше.

9. Сара Гурвіц. Дякую тобі за всі листи підтримки, за те, що прочитала