Читати книгу - "Свої, Анна Чмутова"

— А Давид — твій?

— Можливо. Ми майже відразу збіглися. Мені з ним із першої зустрічі було комфортно.

— Тобто ти так вивела свою формулу закоханості?

— Так. Мабуть, коли ви свої люди, це одразу відчувається.

— Виходить, тварі по парі?

— Угу.

Вони п’ють каву й обговорюють можливі зміни в барі. Рись із захопленням розповідає про свою зустріч з дизайнером. Потім до них доєднується Ярослав, який приносить кошторис з ремонту.

— О, ти тут, — цілує Соломію в скроню, Рисі розтріпує волосся за абсолютно дурною звичкою з дитинства. Традиційно отримує гнівний погляд.

— Я вже скоро йду. Ми з Давидом ще мали до його батьків сьогодні заїхати.

— Бідний хлопчина. Він уже усвідомив, яке лихо його зустріло в цьому житті?

— Ти зараз у мене отримаєш, — погрожує кулаком Соломія.

— Та годі тобі. До речі, я сподіваюсь, що ти не будеш у столиці стрибати з мосту?

— Якого біса вона буде це робити? — не розуміє Орися.

— Такого, що вона тут усе стрибала з парашутом. А в столиці ж є купа інших небезпечних розваг.

— Тьху, я думала, ти про самогубство! Не лякай так.

— Агов, я так-то не збираюсь вмирати. І ні, поки мости й парашути залишаються в резерві.

— Ого, а що трапилось? — і Ярослав, і Рись дивляться з питанням на сестру.

— Мене Давид зводив до квест-кімнати. Знаєте, там теж можна непогано адреналіну хапонути. Особливо, коли за мною кримінальний тип із сокирою гнався.

— Сестро, і до речі, якщо цей Давид тебе образить, то…

— Ти ж начебто з ним потоваришував?

— На перший погляд він гарний хлопець. Але твій добробут нам важливіше за думки про цього чоловіка.

— Дякую, — Соля щиро усміхається і обіймає одразу брата з сестрою.

***

Від батьків Давида вони сьогодні вже забирають Каспера нарешті. Вирішили, що одну ніч собака може переночувати разом із ними в орендованій квартирі. Усе одно виїжджають вони зі сходом сонця.

Соля наполягла, щоб Давид лягав спати раніше звичайного. Йому за кермо сідати. І хоча Соля могла частково заміняти чоловіка в дорозі, вона знала — Кравець буде їхати до останнього. Тому піклувалась про нього так, як могла.

Відсилає чоловіка спати, а сама завершує у ванній кімнаті процедури. По сотому колу оглядає квартиру. Чи мало що забула?.. Заходить до спальні, м’яко ступаючи підлогою. У грудях з’являється легка ностальгія. У цій квартирі дівчина жила три роки. Вона тут жила з метою переїхати до столиці. Тому жодної печалі, тільки ефірний сум за гарними часами.

Лягає до Давида, який уже в усю спить. Вони ще повернуться в це місто. Але повернуться з новим досвідом. Передчуття змін трішки штовхають нещодавно заснулу тривожність Соломії. Драгун змогла її перебороти, завдяки психотерапевту та підтримці Давида. А тут — знову, на тобі! Дівчина швидко себе заспокоює, обіймає зі спини чоловіка й теж засинає, не давши тривозі шансів.

***

— Я хочу попросити твоєї руки у твоєї родини, — Давид говорить це так спокійно, керуючи машиною, наче сказав Солі, що хоче заїхати на заправку за кавою.

— Кхм. Наскільки я знаю свою бабусю, вона в цей момент просто запитає щось на кшталт: «А що, твоя вже втомилась?», — якщо вже чоловік не став романтизувати цей момент, Соломія теж цього не робить.

— Ти так мене відмовляєш від цієї ідеї?

— Я тебе готую до її абсурдності.

— Думаю, що такі жарти можна й пережити. Що ти думаєш із цього приводу?

— Питай. А там подивимось, що моя родина тобі відповіси.

— А що ти мені відповіси?

— Так ти ж не в мене це зібрався питати, а в них.

Давид сміється. Він запитав, потім. Коли вони трішки обжились у новій квартирі й коли дівчина вже не приходила з роботи, ледь дотягнувши своє тіло до ліжка. Нова посада, новий колектив, новий ритм. І тільки Давид у цьому новому житті залишався старим якорем, що тримав її емоції.

Сам він довго вдома не сидів. Роботу знайшов швидко. Знову подався до поліції. І поки був задоволений. Соломія жартувала, що вона буде проводити розслідування, а Давид — заарештовувати. Так і доведе його до серйозних зірочок на погонах.

Потім, коли вони знову відвідували Париж, зробили все на свій ніс. Зняли номер собі окремо від інших, запросили всіх до ресторану. А там уже Давид урочисто перепитав у батьків Соломії дозволу, чим точно підкорив майбутню тещу. Тесть підкорений був менше, але незадоволеним не виглядав. Ярослав тільки побажав Кравцю успіхів у розв’язанні халеп, до яких потрапляє Соля.

— З того часу, коли вона перейшла на більш серйозну посаду, вона трішки втихомирилась, — сміється Давид.

Їх самих усе влаштовувало. Давид був не проти, коли Соломія окупувала їхній кухонний стіл для своєї роботи. Соля була не проти, коли Давид після чергової поїздки у їхнє рідне місто привіз старе крісло, аргументуючи, що воно зручне. Чоловік погодився завести Касперу друга, тож тепер у їхній квартирі додавалось шуму й безладу. Дівчина спокійно сприйняла пропозицію замовляти клінінг.