Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

492
0
17.10.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віщий сон, або Інтуїція" автора Софія Чайка. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 114
Перейти на сторінку:

  Яна розсміялася, сховавши обличчя. Остап знову пошкодував, що вони зараз в лікарні, а не в затишній квартирці Яни. Але натомість вони отримали можливість побалакати.

— Лестощі, ось що це.

— Зовсім ні. Я дійсно так думаю. Ніколи не зустрічав таких, як ти.

Яна підійняла голову й пильно поглянула йому в очі.

— Насправді?

Він взяв ніжне личко в долоні й торкнувся губ — легко, стримуючись щосили.

— Насправді. — Диван стояв надто вже близько. Остап усіма силами намагався відволіктися від цього знання, особливо в ту мить, коли величезні очі трохи затуманилися, а рот напіввідкрився, немов очікував нового поцілунку. — Ким вони працюють, тато й мама лікаря Синички?

— Вчителі на пенсії. Батько викладав математику, а мама — географію.

— І ніяких медичних династій? Можливо, бабуся чи дідусь? Тітка, в кінець кінців.

— Ні. У нас в роду немає інших лікарів. А у тебе?

— Мій батько працював хірургом, а мати — медсестрою.

— А зараз?

— Тато на пенсії. А мама з нами не живе. У неї — інша сім'я.

— Шкода.

Яна приклала руку до його щоки. Остап повернув голову і поцілував її долоню.

— Напевно, але це сталося п'ять років тому. Я звик.

Він згадав, як переживав мамину відсутність та татову депресію, але тепер це здавалося таким далеким, наче сталося в минулому житті. Напевно, він насправді змирився з усім, але не хотів би, щоб і з ним сталося щось схоже. Він ні за що не відпустить жінку, яку покохав.

— Якщо я вірно запам'ятала, у тебе є сестра.

— Тома. Точніше Тамара. У цьому році вона закінчує школу. Шибеник, а не дівчисько. Не уявляю собі, як батько з нею справляється, поки я тут.

 Він відчув, що після цих слів Яна трохи напружилася, і не одразу зрозумів, у чому причина.

— Як довго ти пробудеш тут?

Пряме запитання вимагало прямої відповіді. Але перш за все він теж хотів дещо дізнатися.

— Ти поїдеш зі мною у Торонто?

Він бачив, як округлилися дівочі очі, відчував, як затремтіла рука, притиснута до його грудей, і чекав. Жодного разу в житті він так не хвилювався. Можливо, зараз вирішувалася його доля.

Обидва сіпнулися, коли відчинилися двері ординаторської. Вони навіть не встигли відійти один від одного, коли хтось клацнув вимикачем, і кімнату залило яскраве світло.

Хелена зміряла їх поглядом і стиснула губи.

— Остапе, я не очікувала від тебе такого... такого. Займаєшся бозна-чим прямо на робочому місці.

  Яна почервоніла й зніяковіло засовалася в його обіймах, і Остап неохоче відпустив її.

— Чому ти не в готелі, Хелено?

— Я тут з інспекцією. Приходжу, коли забажаю.

— І що ти зараз інспектуєш? Моє приватне життя?

Остап заледве стримувався. Кожне нове слово давалося йому все важче. Він боявся зірватися й нагрубити. Хелена його остаточно дістала.

— Приватне життя? Не сміши мене! Особисте життя лікаря з поважної канадської клініки не може бути пов'язана з цією...

— Хелено, зараз же вибачся!

— Перед ким? Не бачу тут нікого, перед ким варто було б вибачатися.

Яна зірвалася з місця, але Остап втримав її.

— Мені краще піти, — сказала вона тремтячим голосом.

— Ні. Піде Хелена.

— Що?! І не подумаю!

Хелена підійняла підборіддя, всім своїм виглядом висловлюючи намір залишитися.

Яна вирвалася й побігла до дверей. Остап кинувся за нею.

— Стривай. Будь ласка, не йди. Не зараз.

— Я не збираюся це слухати.

Він відчував, як зривається голос цієї дівчинки, і як в ньому самому підіймається погано контрольоване бажання вдарити Хелену. Такого з ним ще не бувало. Бити жінку він вважав найгіршою справою.

Остап потребував часу, щоб заспокоїтися, та й відпустити Яну в такому стані не міг. Він зробив ще одну спробу.

— Ти не відповіла на моє запитання!

Ці слова її зупинили. Він одразу зрозумів, що вибрав найневдаліший аргумент. Яна зміряла поглядом Хелену, а потім повернулася до нього.

— Все залежить від тебе. Не впевнена, що ти сам до цього готовий.

 

1 ... 73 74 75 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"