Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

Сніданок у родинному колі. Я усміхаюся мрійливо. Бігаю навколо Дженарда, підливаю йому чай у чашку, хоча раніше такого піклування ні про кого не виявляла. Навіть собі, зізнаюся, лінувалася додати до чашки з чайника. Або Ельфі прошу, або магією користуюся. А тут раптом турботу демонструю, ще й свіжоспечені булочки підкладаю одну за одною, то джем, то згущене молоко пропоную, погладжую по плечу. Мій чоловік голодний. Звичайно, старався для пані всю ніч, вималював прощення. Сім'я дивиться на мене з підозрою.

- Калеане, - чекаю, коли очі брата порівняються з моїми, - скажи, що ти мене любиш, - перевіряю свої нові здібності на старшому.

- Я тебе люблю, Аліто, - Калеан сказав це і прокашлявся. Бачу, що сам здивувався з того, що сказав. Дивиться на мене примруживши очі, виходить трохи зло.

- Кіраме, - повторюю той самий маневр, - скажи, що ти любиш мене.

- Я люблю тебе, Аліто, - торжествую, почувши бажане.

- Я зрозумів, сестричко, я тебе теж люблю, - Елім усміхнувся, передбачав звернення до нього. Він знає, що старші брати на одкровення не ласі, значить, щось тут не чисте.

- Бачу, твої здібності розвиваються, – старший відійшов від шоку.

- Схоже на те.

- А на ньому ти перевіряла? - Елім киває на мовчазного Дженарда.

- Усю ніч перевіряла, - зніяковіла від моїх слів тільки Еніра, інші посміялися, - Ені, а тобі Калеан часто освідчується? Я щось жодного разу не чула.

- Нечасто, але я не в образі.

- Калеане, скажи Енірі, що ти її любиш.

Брат труснув головою і промовив грізно:

- Аліто, - це означає, що я маю знати своє місце і мовчати. Вдаю, що злякалася, ховаю усмішку в чашці.

- Ну гаразд, - переводжу погляд на невістку, - всі вони такі. Про почуття говорити з власної волі не хочуть, а якщо примушуєш, то зляться. Що тут такого? Я вас, хлопчики, дуже люблю. І тебе, Ені, теж.

Дженард промокнув губи серветкою і зненацька підвівся. Він ніби не слухав нашої розмови, навіть не посміхнувся жодного разу, весь ранок у своїх роздумах.

- Дякую за сніданок, - промовив голосно, і тихіше додав: - і за ніч. Мені час, - цмокнув мене в щоку і кинувся до дверей.

- Що означає час? Куди? - Запитала не я, а Калеан. Я тільки посміхнулася, бо наперед знаю, що найближчими днями мого хлопця вдома не буде.

- Проблеми із бізнесом. Терміново треба їхати, – не знаю, викручується чи каже правду.

- Якого біса? – Калеан обурений. – Ми ж у вежу збиралися до Топези.

- Сьогодні не вийде. Я подзвоню, - перше сказав братам, друге мені.

Ага, як же. Телефон мій хоча б записав?

Навіть не питав.

- А як же весілля? - Запитав молодший.

Він зміряв Еліма поглядом. Не злим, ні, якимось поблажливим, ще й посміхнувся, перевівши двічі очі з брата на мене.

- Весілля буде, коли я сам цього захочу, - відрізав грубо, але я тепер поважаю його ще більше. Крадькома посміхнулася. - Побачимося, крихітко.

Обов'язково, хоч і не уточнив, коли. І який там у нього бізнес? Вперше про це чую. Я, звичайно, припускала, що чимось він на життя заробляє, адже тоді намагався підкупити Сарика, пропонуючи йому чималі гроші. Але у розмові це жодного разу не спливло.

Щоб не видати свою непоінформованість у справах мого призначеного, змовчала, вдавши, ніби знаю, про що мова.

Дженард пішов, залишивши подив на обличчях присутніх. По черзі репліки відпустили усі брати.

- Він утік.

- Чорт, ми його злякали!

- Повернеться. Чи не думаєте ви, що він відмовиться від Аліти?

Я посміююся. У мене все добре, дуже добре. Ідеально. Краще й не може бути. Я бачила майбутнє.

Мрійливо посміхаюся. Напевно, так довго просиділа, тримаючи чашку перед собою в одному положенні. Напій уже встиг охолонути. Брати перемовлялися, обговорюючи ту саму тему, поки не звернули увагу на мою неповноцінну присутність. Елім навіть махнув рукою перед моїми очима, намагаючись привернути увагу.

- Він що здурів після вчорашнього? - Елім адресував мені запитання, але відразу зам'явся, невпевнено глянувши на інших.

- Я знаю про все, що було вчора, можеш говорити прямо, - заспокоїла рідних чи навпаки налякала, незрозуміло.

- Прям про все?

- Навіть про те, що ти плакав, - скоса дивлюсь на молодшого. Він насупився. Довелося розповідати всім про ті хвилини, які я провела у вигляді примари. Розповідь справила враження, на яке я й розраховувала. Брати в шоці. Навіть на роботу не поспішають, хоча час.

- Що з ним? - Калеан запитує мене, маючи на увазі Дженарда. Я знизую плечима, брат не здається: - У вас все добре?

- Так, все чудово, - розумію, про що переживають рідні. Тепер вони не хочуть упустити ласий шматочок у вигляді мага-хроноса.

На роботу вирушили усі. Я також вирішила відвідати вежу. Знаю, що вдома на мене не чекає нічого цікавого. На своїй посаді теж мало що роблю. Хіба якийсь маг опиниться в небезпеці, і Калеан дасть це завдання нашій команді. Викликів за номером Дженарда не було, хоч би від цього легше. І не нудить мене – теж тішить. Підозрюю, що скоро токсикоз почнеться, ось тоді буде важко зрозуміти, з чим саме пов'язана нудота. Але це дрібниці, я переживу.