Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс

Я відвіз Асю в готель і вирішив повернутися додому. Через страшенну зливу добиратися було доволі проблематично, тому вдома я був вже близько 1 ночі.

На другому поверсі було включено світло в кімнаті батьків. Швидше за все вони вже про все знають. Я не знав, як пояснити їм цю дивну ситуацію. Водночас мене охопив страх через реакцію Ксенії. Вона ж вагітна і їй не можна хвилюватися. Як вона відреагувала на те, що її донька приховувала від неї таку таємницю?

Питань у моїй голові було занадто багато й з кожною секундою їх з’являлося ще більше. Я набрався трохи сміливості й повільно подолав відстань від машини до вхідних дверей. За цей час я встиг добряче промокнути. Можливо, завтра я навіть буду себе погано почувати через це, але зараз мені байдуже.

Двері були відчинені, тому я з легкістю зайшов у дім. На другому поверсі були чутні чиїсь голоси. Я скинув з себе мокре взуття й плащ, а тоді попрямував до себе в кімнату. Коли я увійшов всередину, то помітив жахливий безлад. Мія вирішила помститись мені таким способом й знищити все, що було цінним для мене. Та найгірше було ще попереду. Коли я вийшов на балкон, то помітив свій зламаний телескоп. Останній подарунок матері… Вона знала наскільки ця річ була цінною для мене, але не пошкодувала навіть її. Я впав навколішки перед розбитим телескопом, прислухаючись до звуку дощу. Моя душа теж плакала від завданого болю. Я не зробив абсолютно нічого! Я не давав те кляте інтерв’ю, але зараз саме мені приходиться страждати в цьому пеклі. За що?

В кімнату хтось зайшов, тому я швидко піднявся з колін та витер лишню вологу з-під очей, хоча це й так не мало жодного сенсу, бо падав дощ. Як виявилося, це була Ксенія. Вона сильніше загорнулася у свій махровий рожевий халат і помахала рукою, щоб я зайшов всередину. Мама виглядала розбитою та сумною.

— Я клянусь, що не робив цього… — промовив я, сідаючи на край ліжка. Ксенія розташувалась поруч.

— Знаю. Ти б не міг так вчинити з нею. — Мама повірила в мою непричетність і це хоч трішки підняло мені настрій.

— Як ти? — поцікавився я.

— Вже краще, ніж тоді, коли я дізналася про те інтерв’ю. Досі не можу повірити, що Мія так довго мовчала. Мені дуже й дуже шкода, що я не здогадалася про це. Я ж її мама. Я мала відчути й помітити. — На очі Ксенії почали наверталися сльози. Я помітив біль в її погляді, тому обійняв її. Нам зараз обом була необхідна підтримка.

— Вона хотіла тобі розповісти, але вже після народження малюка. Мія не хотіла, щоб ти хвилювалася, — пояснив я.

— Але не вийшло… — тихо прошепотіла мама. — Ти знаєш хто тебе підставив?

— Ні. Проте, це вже не має жодного значення, — сумно промовив я, дивлячись на уламки улюбленого телескопа. Всі спогади пов’язані з цією річчю пролітати в мене перед очима. На жаль, сьогодні Мія розбила не лише дорогу мені річ, а й моє серце.

— Чому? Зараз Мія дуже зла й ображена на тебе, але згодом вона зрозуміє, що це не ти зробив. Усе налагодиться. Моя донька з часом забуде й про це інтерв‘ю й про того покидька. — З уст Ксенії лився мед. Знала б вона, що вже ніколи не буде так солодко, як раніше.

— На жаль, ми — це вже минуле. Нас більше немає. Дивлячись їй в очі я клявся, що не робив цього. Якби вона бодай трішки любила мене, то б повірила мені й не стала нищити останній спогад про маму! — Останні слова я вже прокричав, не впізнаючи власний голос.

— Через той випадок з Теодором їй складно довіряти іншим. Впевнена, що це був необдуманий вчинок, про який вона потім дуже пошкодує, — промовила Ксенія, дивлячись мені прямо в очі.

— Можливо, але це вже не матиме жодного сенсу. — Холодний вітер пробрався в кімнату, легко торкаючись і моєї душі. — Я не давав жодного приводу думати так про мене. Я робив все, що міг. Проте, цього виявилося замало… Ми розбились на друзки, зіштовхнувшись зі скелею власних мрій… На жаль, це не єдине, що трапилось. Як виявилось, Ася вагітна від мене. Я не зраджував Мію. Це все сталося ще до вашого переїзду в Нью-Йорк. Тепер у мене буде дитина і я повинен попіклуватися про неї. Здається, доля вирішила все за Нас. Ми більше не зможемо бути разом. — Вітер був настільки сильний, що рамка з фотографією на якій були зображені ми з Мією впала й розбилася. Я похмуро посміхнувся.

— Мені дуже шкода, що все так трапилося, Алексе. — Мама ще міцніше пригорнула мене до себе, натягуючи ковдру мені на спину.

— У цьому немає твоєї провини. У всьому винен лише я.

— Що ти плануєш робити далі? — поцікавилась Ксенія, піднімаючи фото з підлоги.

— Одружитися з Асею. Її батьки знищать власну доньку, якщо я цього не зроблю, — відповів я. На жаль, це була гірка правда.

— Але ж ти не хочеш цього…

— Це не має значення. Інколи нам приходиться робити те, чого ми не хочемо. Проте, це правильне рішення.

— У цьому випадку немає ніякого правильного рішення. Потрібно зробити вибір серцем, інакше ти можеш втратити самого себе й стати приреченим на нещастя до кінця своїх днів. Алексе, не руйнуй себе, — лагідно промовила мама, простягаючи мені те фото. На ньому ми з Мією були такі щасливі. Шкода, що це вже в минулому.

— Я вже зруйнований… Не хочу більше про це говорити. Впевнений, що це рішення піде мені на користь.

В душі я дуже сильно хотів поцікавитися самопочуттям Мії, але власна гордість не дозволяла мені це зробити, тому я продовжував мовчати. Як добре, що Ксенії було достатньо мого погляду, щоб зрозуміти це німе запитання. Я був вдячний їй за розуміння.

— Вона приїхала на таксі й попросила у мене пробачення за те, що мовчала весь цей час. Після цього повідомила, що хоче назавжди поїхати з Нью-Йорку. Я не стала вмовляти її залишатися, бо вона занадто вперта й так би не послухала мене. Далі вона ввірвалася у твою кімнату й почала нищити тут усе. Ми з батьком намагалися зупинити її, але було занадто пізно. Вона забрала Лакі й замкнулася у своїй кімнаті. Ми пробували поговорити з нею ще раз, але було марно. Думаю, що вона вже заснула. — Я лише легко кивнув на слова мами. Вона обійняла мене на прощання й тихо вийшла з кімнати.