Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Ми — це наш мозок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

3 439
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ми — це наш мозок" автора Дік Свааб. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 102
Перейти на сторінку:
Він справді перебував у раю, коли, точнісінько як я, мав епілептичний напад. Не знаю, триває це блаженство секунди чи місяці, але повірте мені на слово, я б не виміняв його на всі радощі, які лише може дати життя». Періоди екстазу видаються значно тривалішими, ніж вони є в дійсності, адже тривають вони від тридцяти секунд до кількох хвилин. Достоєвський описав також релігійний зміст цих переживань: «Я відчував (…), що небо опустилося на землю і втягнуло мене. Я справді відчував присутність Бога і був наповнений Ним. Так, Бог існує… я плакав. А далі нічого не пригадую». Імовірно, те означає, що після цього в нього почався генералізований епілептичний напад. Іноді напади траплялися кожні три дні, іноді — раз на тиждень. Вони описані в його книзі «Біси»: «(…) Є лиш секунди, лише п’ять чи шість поспіль, і раптом відчуваєш присутність вічної гармонії, досконало досягнутої. Це — неземне (…) о, щось вище за любов! Найстрашніше, що так жахливо ясно і така радість. Якби це тривало більше п’яти секунд… душа б не витримала і щезла. За ці п’ять секунд я проживаю все життя, і я б віддав своє життя за них, бо вони цього варті (…)».

Можливо, багато хто буде розчарований, але в незахідному середовищі ніколи не фіксували випадків, коли люди з таким синдромом під час нападу бачили Ісуса чи Божий образ у західному сприйнятті. На Гаїті епілепсія скроневої ділянки виглядатиме як знак духів померлих і її витлумачать як прокляття вуду. Очевидно, під час нападів скроневої епілепсії в нашому мозку спливає закладений у ранньому дитинстві образ Бога разом із мистецькими, літературними, політичними чи релігійними творіннями, а також із думками та переконаннями, які в ньому сидять.

XVI.9 Реакція на мої погляди щодо релігії

Даруйте мені маленькі жарти, які я дозволив собі

про Вас, о Господи, і я дарую Вам той великий жарт,

який Ви утнули зі мною.

Роберт Фрост (1874—1963)

Усе починалося цілком доброзичливо. 30 вересня 2000 року з нагоди моєї доповіді про мозок та релігію в газеті «Trouw» з’явилася стаття на цілу сторінку під назвою «Ми — це наш мозок», яка була титулом мого виступу. Невдовзі монсеньйор доктор Еверард де Йонг (Everard de Jong), єпископ-помічник фон Рурмонд, написав до цієї газети довгого добротного листа зі своєю критикою, в якому, по суті, все зводилося до того, що ми — це більше, ніж наше тіло, а кульмінацією було таке запитання: «Чи любить дружина професора Свааба тільки (а може, в першу чергу) його смертний мозок?» Через деякий час по тому на одній дискусійній зустрічі він підійшов до мене у перерві й відрекомендувався як автор того читацького листа.

«Дуже добре, — сказав я, — гадаю, я зможу дати відповідь на Ваше запитання. Моя дружина сказала, що не мала б жодних заперечень проти трансплантації мого мозку в тіло Стіва МакКуіна (Steve McQueen)». Усупереч моїм очікуванням, він навіть оком не зморгнув і продовжував дивитися на мене скляним поглядом. Просто він не знав, хто такий Стів МакКуін. Після того, як Кеес Деккер передав міністру Пластерку свою книгу, 2007 року мене запросили на дискусію з Деккером — разом із монсеньйором доктором Еверардом де Йонгом. Я відразу ж запитав, чи дізнався він, хто такий Стів МакКуін. Йому довелося визнати, що досі так і не дізнався! Після цього єпископ-помічник дуже делікатно спробував повернути мене на шлях істинний, пославши мені книгу «The Spiritual Brain — A Neuroscientist’s Case for The Existence of The Soul» («Релігійний мозок — неврологічне доведення існування душі») Бореґарда і О’Лірі (Beauregard and O’Leary). Але книга не змогла похитнути моє невірство.

2005 року два телеведучі звернулися до мене із запитанням, чи не проти я взяти участь у роботі над телевізійною програмою про мозок і віру. То були Роб Мунц (Rob Muntz) і Пол Ян фан де Вінт (Paul Jan van de Wint). Їх імена ні про що мені не говорили, але я прекрасно порозумівся з ними. Я нічого не знав про їхню скандальну репутацію. Очевидно, лише я, бо мої співробітники відразу впізнали їх. Фан де Вінт запланував узяти інтерв’ю у п’ятьох віруючих в їхніх помешканнях і в п’ятьох атеїстів у церкві, тим часом Мунц мав опитувати на цю тему людей на вулиці. Програму планували транслювати на всю країну по освітньому каналу RVU. Звучало багатообіцяюче. У нас вийшла приємна розмова, і я погодився співпрацювати. Пізніше вони вирізали інтерв’ю з віруючими, бо ті вийшли занадто нудними. Інтерв’ю зі мною було першим і проходило в церкві Святого Миколая в Амстердамі. Я розповідав про межові переживання Жанни д’Арк, апостола Павла і Магомета, про пацієнтів із манією, які вважали себе Богом, і про шизофреніків, які іноді отримували від Бога завдання. Далі я пояснив, як за допомогою електричної стимуляції кори головного мозку можна викликати почуття, нібито виходиш із власного тіла, як це описують при навколосмертних переживаннях. Крім того, ми говорили, що такі елементи, як агресивна поведінка, закладаються ще на ранньому етапі розвитку, і про те, яке значення має таке визначення для моральної відповідальності за власні дії. Зрештою, зайшла мова про мої особисті погляди на релігію, небеса і життя після смерті.

На попередньому перегляді в маленькому театрі «Parool» незадовго до трансляції серії, котра, як з’ясувалось, називалася «Ніякого Бога немає», я вперше з жахом побачив абсурдні вставки, які вмонтували в інтерв’ю, і подумав собі: чекай неприємностей. Та було вже запізно щось міняти. Після демонстрації мене запросили на сцену і попросили прокоментувати побачене. Чи сподобалася мені передача? Я набрався хоробрості й сказав: «Непогана передача, шкода тільки, що між фільмами постійно звучить ця дурна балаканина». Вечір видався захоплюючий, але моя сім’я не очікувала нічого хорошого від трансляції інтерв’ю, призначеної на 7 червня 2005 року, і мала рацію.

Четвертого червня церква Святого Миколая подала термінову заяву до суду про заборону показу цієї передачі. Але телеканал RVU дотримався всіх угод із церквою, а оренда в розмірі 50 євро за годину була оплачена. Суддя прийняв пропозицію RVU зробити перед трансляцією та після неї вставку із текстом, в якому церква відмежовується від цієї передачі, але не погодився на вимогу повної її заборони. Тим часом тисячі християн почали слати Мунцу і фан де Вінту сповнені ненависті повідомлення. Перед трансляцією римо-католицькі та протестантські церкви Нідерландів протестували пліч-о-пліч, та все одно передачу не заборонили. Все ж демонстрацію 7 червня перенесли на такий час, коли вже мало хто із глядачів міг би її побачити (за декілька хвилин до опівночі), а повтор у неділю зняли. У колі моїх знайомих на інтерв’ю відреагували позитивно, але багато хто вважав, що вставки поміж ним зайшли занадто далеко. 9 червня християнські фракції реформатської партії SGP і християнського союзу CU Другої Палати виступили з вимогою «вилучити з показу відверто богохульну передачу». Їхні письмові звернення надійшли прем’єр-міністру Бакененде, міністру юстиції Доннеру і державному секретарю з культури і медіа Фан дер Лаану. За інформацією нідерландської агенції новин ANP ці фракції вважали, що в цій програмі «навмисне особливо шкідливим чином насміхаються з Бога і християнської віри». Про офіційні скарги я більше нічого не чув. Те саме стосується звинувачення, висунутого 23 червня 2005 року Спілкою проти лихослів’я Bond tegen het Vloeken на адресу передачі каналу RVU, яка начебто «винна в богохульстві та образах». Отака

1 ... 74 75 76 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми — це наш мозок"