Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Я то знаю, — покривився він на мене та Діану, що виглядала хворою. — Якийсь доказ чистокровності є? Як мені знати, що ти з Вищого Міста? І чому у цієї дівчини таке обличчя бліде як у примари? Нам хворих заборонили пропускати, щоб уникнути епідемії. 

— Ця дівчина вагітна, от її й нудить, — збрехала я, та схоже, що моїх слів та підігравання Діани, що приголубилася до Деяна ще сильніше, не вистачило, щоб переконати дурнуватого вартового. —  Я магією володію, можу показати. Як хоч якийсь доказ згодиться? 

— Ну показуй, тільки обережно та повільно, бо отримаєш мечем, — кивнувши промовив він та вставився на мене.

Я одразу ж показала йому свої долоні, після чого на них з'явилося дві маленькі вогняні фігури у вигляді лицаря та дракона, що зійшлися у двобої.

Мало хто володів магією, і ще менше хто був навченим використовувати її саме так. Та мабуть, для вартового була невідома різниця в складності між звичайною кулею з вогню та складною фігурою. 

Та цього вистачило, і він відступив в сторону, пропустивши нас та забувши як тільки випустив нас зі свого поля зору. Тепер він міг зігнати свою роздратованість від роботи на комусь ще.

А тим часом нам на зустріч з міста почали виїжджати кілька возів з запряженими кіньми. Вони були з горою навантажені трупами. Спершу я навіть не зрозуміла в чому справа, і так само як і Діана з Ігорем здивовано поглянула на Деяна, на що отримала від нього байдужий рух плечима, а від ельфійки за спиною відповідь:

— Це ті, кого зранку знайшли на вулицях міста, — промовила вона. — Кожного дня вивозять по декілька разів. Не дивно, що ти не знаєш, адже у Вищому Місті такого не зустрінеш. 

— Ну, враховуючи населення Євіанни, то це майже нічого, — промовила я та направила коня уперед через прохід до міста. 

Ми проходили не просто через ворота, в через справжній тунель. Ця стіна навколо Євіанни була близько сотні метрів в товщину, в основному, як кажуть, через те, що всередині неї були різного роду приміщення, такі як казарми і їм подібні — армія Імперії завжди на варті міста.

Мені було приємно повернутися додому, але ще приємніше було спостерігати за здивованими обличчями Діани та Ігоря. Моя люба подруга так і зовсім, здається, забула, що їй було зле. Але ця дитяча радість на їхніх обличчях зовсім зникла, наче водою змило, коли ми пройшли крізь стіну та побачили, а головне відчули запах, Нищого Міста, яке ще іноді називали Зовнішнім. Їхні обличчя покривилися, як і у всіх, хто щойно був на свіжому повітрі, а тепер потрапив в місце, де постійно збиралися групи біженців. 

— Я собі це не так уявляла, — прикривши носа промовила Діана. — Навіть в Ладомирі такого смороду не було. Та і галасу тут більше.

— Зачекай, Діано, чим далі вглиб міста, тим менше людей та огидних запахів, — промовив Деян. — А у Вищому Місті так і зовсім повітря чисте наче в полі за межами стін. 

— Знаєш, Деяне, таких, як ти, взагалі пускати туди не можна, — посміхнувшись промовила я. — Мало того, що там справи свої робите, так ще й нашим чистим повітрям смієте там дихати.

Вище Місто тепер не таке вже й безпечне, якщо тебе там можуть прирізати наймані гільдійські вбивці по типу Деяна. А ще страшніше через те, що вони запросто туди якось пролізають крізь варту. Залишалося тільки сподіватися, що я нікому владному дорогу не перейшла.

Нам пощастило, що ми були верхи на конях, що змушувало огидних бідняків розходитися перед нами. Це дозволяло просуватися вулицями дуже швидко, хоча й часто доводилося заспокоювати коней, що не звикли до таких місць або ж просто відвикли. 

— У тебе не знайдеться зайвої монетки, красуне? — промовив якийсь старий, що вчепився мені в ногу.

Огидне обличчя та відсутні деякі із зубів, але погляд мені здавався більш огидним. Лише одна людина може дивитися на мене з такою хтивістю у погляді. 

— Зникни, бруднокровий виродку! — прокричала я, після чого вдарила його в обличчя ногою, вибивши ще декілька зубів та відкинувши назад. Ельфійка за моєю спиною ледь втрималася від такого різкого руху. — Вигнати вас всіх треба за межі стін. 

Люди навколо мене дивилися зі злобою, адже я своїми словами дала знати про свою чисту кров. Вони не любили жителів Вищого Міста, як насправді не любили й жителів Середнього Міста, де теж жили не найбагатші люди. Та навколо було достатньо вартових з короткими мечами, щоб було зручніше розмахувати ними в умовах міста, а тому ніхто не посмів на нас нападати. Втім, надалі краще тримати своє походження в секреті, поки не дістанемося бодай Середнього Міста.

Забудова навколо була в більшості своїй триповерхова та кам'яна, і стояла досить щільно. Але все ж навіть в таких умовах була безліч вулиць, що йшли в різні сторони від центральної. Ці вулиці-відвітлення й були найнебезпечнішими, і саме там знаходили більшість мерців, що їх вивозять на возах. Так мені здавалося, як на жительку Вищого. 

Будувати із самого дерева було заборонено, щоб уберегтися від масової пожежі. Тому більшість будинків були кам’яними.

Нам потрібно було йти центральною дорогою, що пролягала прямо від воріт в Євіанну, і до самих воріт Середнього, а потім і Вищого, міста. За орієнтир добре слугував імператорський замок, верхівка якого якраз була прихована за білою хмарою. Там Імператор Патрокл може спостерігати за всім містом, якщо в нього виникне таке бажання.