Читати книгу - "Розгін, Крістофер Джон Сенс"

Я прочитав ще звичайну кореспонденцію, яку приніс служка абата, а потім пішов шукати Еліс. Від думки про зустріч із нею нервувався і хвилювався, як хлопчик. Брат Ґай сказав мені, що вона розвішує трави в сушарні й незабаром звільниться, тож я пішов у двір подивитися, яка погода. Хмари були високо, і я сподівався, що вже не сніжитиме. Я тремтів від думки про нескінченний холод.

Мою увагу привернули підвищені голоси. Біля вартівні я побачив дві постаті, що борються: одну в чорному, а іншу в білому. І поспішив туди. Пріор Мортимус міцно схопив Джерома і намагався вирвати з його руки якийсь папір. Незважаючи на свою недугу, картузіанець вів запеклу боротьбу. Баґґе стояв неподалік і тримав за комір маленького хлопчика, що викручувався в його руках.

— Віддай це мені, негіднику! — гарчав пріор.

Джером спробував запхнути папір до рота, але пріор зачепив ногою його здорову ногу, і той перекинувся, гепнувшись спиною на сніг. Пріор Мортимус опустився на коліна, вирвав папір із руки і зупинився, важко дихаючи.

— Що це за галас? — строго запитав я.

Перш ніж пріор устиг відповісти, Джером підвівся на лікоть і плюнув на нього, заслинивши габіт. Скрикнувши від огиди, він раптово вдарив картузіанця ногою по ребрах. Старий завив з болю і впав на сколочений сніг. Пріор Мортимус підняв лист.

— Бачите, комісаре, я спіймав його, коли він намагався вивезти це контрабандою!

Я взяв лист і прочитав надпис.

— Він адресований серу Томасу Сеймуру!

— Хіба це не є один із членів королівської ради?

— Так, і також брат покійної королеви.

Кинувши погляд на Джерома, який лежав, вирячившись на нас, мов дикий звір, я розгорнув лист. З перших рядків холод пробіг у мене по спині. Джером звертався до Сеймура як до двоюрідного брата, згадував про своє ув’язнення в розпусному монастирі, де було вбито королівського комісара, і говорив про те, що той мусить знати історію злодіянь лорда Кромвеля. Потім він переповів про свою зустріч у в’язниці з Марком Смітоном і про катування музиканта Кромвелем.

«Тепер мене тут ув’язнив ще один із комісарів Кромвеля, похмурий горбань. Я розповідаю вам цю історію з надією, що ви зможете використати її проти Кромвеля, цього знаряддя Антихриста. Люди його ненавидять і зненавидять ще більше, коли про це дізнаються.»

Я зім’яв папір у руці.

— Як він вибрався?

— Він зник після заутрені, і я пішов його шукати. Тим часом до нашого доброго Баґґе завітав хлопчик із притулку для бідних, сказавши, що прийшов узяти лист від одного з монахів. Баґґе не повірив і не впустив його.

Воротар задоволено кивнув, врізаючись кісточками пальців у комір хлопчика. Той перестав пручатися і з жахом дивився на Джерома, що лежав на снігу.

— Хто тебе сюди прислав? — запитав я його.

— Слуга приніс записку, сер, — відповів він, — з проханням віднести листа для лондонської пошти.

— Я знайшов у нього це, — сказав Баґґе.

Він розкрив вільну долоню, на якій лежав золотий перстень.

— Ваш? — запитав я Джерома.

Він відвернув голову.

— Який слуга, хлопче? Відповідай, ти у великій біді.

— Містер Ґріндстафф, сер, із кухні. Перстень був платнею мені й за поштову карету.

— Ґріндстафф! — фиркнув пріор. — Він приносить їжу для Джерома, він завжди був проти змін. Сьогодні ввечері я вижену його, якщо ви не застосуєте суворіших заходів, комісаре?

Я похитав головою.

— Подбайте, щоб Джерома весь час тримали замкненим у його келії. Ви не мали випускати його на богослужіння — бачите, що з цього вийшло!

Я обернувся до Баґґе.

— Відпустіть хлопця.

Баґґе підтягнув шибеника до воріт і, давши потиличника, виштовхнув на дорогу.

— Підводься, ти, — гаркнув до Джерома пріор Мортимус.

Джером спробував підвестися, але впав на спину.

— Не можу, ти, нехристе.

— Допоможіть йому, — наказав я Баґґе. — Замкніть його в келії.

Воротар підняв Джерома на ноги і грубо повів геть.

— Кромвель має багато ворогів! — крикнув мені через плече Джером. — Його заслужений кінець близько!

Я повернувся до пріора.

— У вас є кабінет, де ми можемо поговорити?

Він провів мене через внутрішній двір до кімнати з теплим каміном. Глечик із вином стояв на столі, закиданому паперами, і він налив нам кожному по кухлю.

— Чи це вперше, коли Джером зник після служби?

— Так. За ним завжди наглядають.

— Чи є така ймовірність, що до сьогодні він надіслав ще одного листа?

— Відколи він ув’язнений і до того дня, як ви приїхали, — ні. Але раніше — так.

Я кивнув, кусаючи ніготь.

— Від сьогодні його треба пильно охороняти. Цей лист — серйозна справа. Слід негайно повідомити про це лорду Кромвелю.

Він кинув на мене оцінний погляд.

— Може, ви сказали б лорду Кромвелю, що монах, вірний королю, перехопив листа?

— Подивимось. — Я холодно глянув на нього. — Я хотів обговорити з вами ще одне питання. Орфан Стоунґарден.

Він повільно кивнув.

— Так, я чув, що виникають питання.

— І що? Ваше ім’я також згадувалося.

Він знизав плечима.

— Навіть старі целібати бувають хтивими. Вона була гарненькою дівчиною. Я хотів змусити її погратися зі мною, цього не буду заперечувати.

— Ви, кому доручено бути відповідальним за дисципліну в цьому монастирі і хто сказав мені вчора, що дисципліна — це все, що стримує світ від хаосу?

Він зніяковіло ворухнувся у своєму кріслі.

— Забави з гарячою дівчиною — це зовсім інша річ, ніж неприродні пристрасті, які псують стосунки монахів між собою, — різко заперечив він. — Я не ідеальний, ніхто не є, крім святих, і то не всі з них.

— Можна сказати, пріоре Мортимусе, ці слова роблять вас лицеміром.

— Ох, комісаре, хіба не всі люди є лицемірами? Я не бажав дівчині зла. Вона досить швидко відмовила мені, і той старий педераст Александр доніс на мене абату. Пізніше мені було її шкода, — додав він уже тихішим голосом, — тинялася тут, мов привид. Але я більше ніколи з нею не говорив.

— А ви не знаєте, чи хтось брав її силоміць? Добродійка Стамп вважає, що хтось це зробив.

— Ні. — Його лице спохмурніло. — Я цього не дозволив би. — Він зробив довгий вдих. — Це було жахливо — бачити її вчора. Я відразу її впізнав.

— І також добродійка Стамп. — Я схрестив руки на грудях. — Брате пріоре, ваші прекрасні почуття мене вражають. Мені важко повірити, що ви — той самий чоловік, який на моїх очах пів години тому вдарив ногою каліку.

— Людині на цьому світі важко, монаху — найважче. У нього є зобов’язання, встановлені Богом, і люті спокуси, яким потрібно протистояти. Жінки — різні, вони заслуговують на