Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Служниця, Фріда МакФадден 📚 - Українською

Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Служниця" автора Фріда МакФадден. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 114
Перейти на сторінку:
каже він. — І запам’ятай, мені треба

мати цілі волосинки. З коренем… інші не рахуватимуться.

— Ні, будь ласка! — Я смикаю себе за волосся цього разу ще дужче, на очі навертаються сльози, але в пальцях лишається тільки декілька

волосинок. — Я зараз усе зроблю! Зажди!

Але він не збирається чекати. Він іде. Його кроки затихають.

Я вже зрозуміла, що жодні крики й гупання у двері не спроможні

змусити його повернутися. Тому немає сенсу марнувати сили та

погіршувати й без того нестерпний головний біль. Треба зосередитися

на тому, щоб він отримав те, що хоче. Тоді я повернуся до своєї

доньки. І втечу із цього будинку назавжди.

РОЗДIЛ СОРОК ПЕРШИЙ

До сьомої години я виконую його завдання.

Двадцять волосинок я видобула, знову й знову проводячи

розчепіреними пальцями крізь волосся. Аж тоді зрозуміла, що решту

доведеться висмикувати по одній. І от вісімдесят з гаком разів я

стискала пальцями волосинку, зосереджувалася й смикала. Я

спробувала була повисмикувати кілька волосинок за один раз, але біль

був просто нестерпний. На щастя, волосся в мене здорове, тому

більшість волосинок висмикувалися повністю, з волосяною

цибулиною включно. Одразу після народження Сесілії волосся було

таке ламке, що мені довелося б обскубати себе повністю, перш ніж

вдалося б видобути достатню кількість придатних волосинок.

Коли стрілки годинника підповзають до сьомої, я сиджу на лежанці, стискаючи конверт, у якому лежить сотня моїх волосинок. Я вже

дочекатися не можу, коли віддам йому той конверт і вийду звідси. А

відтак він отримає від мене папери на розлучення. Хворий покидьок.

— Ніно?

Дивлюся на годинник. Рівно сьома. Він дуже пунктуальний, слід

віддати йому належне.

Схоплююся з ліжка й притискаюся обличчям до дверей.

— Я все зробила, — кажу я.

— Підсунь конверт під двері.

Пхаю конверт у шпарину під дверима. Уявляю, як він стоїть там, із

того боку дверей. Як відкриває конверт, як вивчає волосяні цибулини.

Мені начхати, що він далі робитиме, головне, щоб випустив мене. Я ж

зробила те, чого він від мене вимагав!

— Усе? — питаю я.

Горло в мене пошерхле аж до болю. За день я допила ті дві пляшки

води, другу — протягом цієї останньої години. Коли я звідси вийду, вихилю п’ять склянок води. І попісяю у справжній унітаз.

— Хвилинку, — озивається він. — Я перевіряю.

Стискаю зуби, намагаючись придушити розлючене буркотіння в

шлунку. Я вже добу не їла, від голоду в мене паморочиться в голові. Я

вже в тому стані, коли навіть власне волосся здатне чудово смакувати.

— Де Сісі? — видихаю я.

— У манежі внизу, — озивається він.

Ми створили їй величезний безпечний манеж у вітальні, де вона

може гратися без ризику забитися. То була ідея Енді. Він такий

дбайливий.

Ні, він не дбайливий. Це все була мана. Ілюзія, вистава.

Він чудовисько.

— Гм… — чую голос Енді.

— Що? — хрипко питаю я. — Що таке?

— Розумієш, — озивається він. — Майже всі волосинки мені

підходять, але на одній немає волосяної цибулини.

Покидьок.

— Гаразд. Зараз я висмикну ще одну.

— Боюся, так не піде, — зітхає він. — Ти мусиш переробити наново

геть усе. Я прийду з перевіркою вранці. Сподіваюся, доти ти підготуєш

для мене сотню цілих, з волосяними цибулинами, волосинок. Бо

інакше нам доведеться ще трохи над цим попрацювати.

— Ні!

Але кроки його віддаляються, і я розумію, що він справді йде.

Залишає мене тут без їжі й води.

— Енді! — Голос мій хрипкий і ледь гучніший за пошепт. — Не роби

цього! Будь ласка! Будь ласка, не роби цього!

Але він уже пішов.

***

Я висмикую другу сотню волосинок перш ніж лягти спати — а що, як він повернеться? Але він не повертається. Я про всяк випадок

висмикую додаткові десять волосинок. Зараз вони чомусь

висмикуються легше, ніж спочатку. Я майже нічого не відчуваю, вискубуючи чергову волосинку.

Усе, про що я здатна зараз думати, — це вода. Їжа й вода, але

переважно все ж таки вода. І, звісна річ, Сесілія. Я не впевнена, чи

побачу її знову. Я не знаю, скільки людина здатна витримати без води, але, здається, не дуже довго. Енді присягався, що випустить мене, але

що, як він збрехав? Що, як мені судилося померти тут, на горищі?

А все через те, що забула сходити до перукаря.

Коли я поринаю в сон, сниться мені ставок. Я занурюю в нього

обличчя, але вода вислизає. Щоразу, коли намагаюся відпити ковток, вода відсувається. Це просто якісь пекельні тортури.

— Ніно?

Мене приводить до тями голос Енді. Я не впевнена, спала я

1 ... 74 75 76 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця, Фріда МакФадден», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Служниця, Фріда МакФадден"