Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"

непритомна. Але ж я прочекала на нього всю ніч, тому зараз треба

звестися й віддати йому те, чого він від мене вимагає. Це єдиний

спосіб вибратися звідси.

Підводься, Ніно!

Коли я сідаю на кушетці, у голові шалено паморочиться. На мить світ

поринає в чорноту. Чіпляюся за край тонкого матраца, чекаючи, поки

розвидніється перед очима. Це забирає майже хвилину.

— Боюся, я не зможу тебе випустити звідси, якщо не отримаю

волосинки, — каже Енді з того боку дверей.

Звук цього жахливого голосу викликає приплив адреналіну, який

змушує мене схопитися на ноги. Пальці в мене тремтять, коли хапаю

конверт і дибуляю до дверей. Просуваю конверт у шпарину, аж потім

сповзаю по стіні просто на підлогу.

Чекаю, поки він рахує. Здається, це триває цілу вічність. Якщо скаже, що я знову не впоралася… Не знаю, що я зроблю. Я не витримаю тут

ще дванадцять годин. Це вже буде кінець. Я помру в цій комірці.

Ні, я маю триматися попри все. Заради Сісі. Я не можу залишити її

цьому чудовиську.

— Гаразд, — каже він нарешті. — Розумничка.

А тоді клацає замок. І прочиняються двері.

Ендрю вбраний у костюм, уже готовий вирушати на роботу. Я

уявляла була, що, після двох діб у цій комірці я, щойно побачу цього

чоловіка, кинуся до нього й видряпаю йому очі. Але натомість

лишаюся на підлозі, надто квола, щоб поворухнутися. Ендрю

нахиляється наді мною. І саме тоді я бачу, що в руках він тримає

велику склянку води й бейгль.

— От, — каже він. — Я дещо тобі приніс.

Мені слід виплюснути цю воду йому в пику. Мені кортить це

зробити. Але я не впевнена, що виберуся із цієї кімнати, якщо щось не

з’їм і не вип’ю. Тому приймаю ці приносини, вихиляю склянку й

запихаюся шматками бейгля, допоки від нього нічого не лишається.

— Мені шкода, що довелося піти на цей крок, — каже Енді. — Але

це єдиний спосіб змусити тебе засвоїти урок.

— Пішов ти, — сичу я.

Намагаюся звестися, але заточуюся. Навіть після того, як я випила

воду, у голові досі паморочиться. Я не здатна нормально пересуватися.

Сумніваюся, що подужаю спуститися сходами на другий поверх.

Отже, хай навіть я себе за це ненавиджу, доводиться прийняти

допомогу Енді. Я дозволяю йому звести мене сходами донизу й

протягом усього цього шляху змушена важко спиратися на чоловікову

руку. Коли опиняюся на другому поверсі, то чую, як там, унизу, співає

щось Сесілія. З нею все гаразд. Він її не скривдив. Хвалити бога.

Я не дам йому ще однієї нагоди таке зі мною утнути.

— Тобі треба полежати, — каже Енді серйозно. — Ти погано

почуваєшся.

— Ні, — хрипко видихаю я.

Я хочу до Сесілії. У мене аж руки скімлять, так кортить її обійняти.

— Ти ще надто слабка, — каже він. Можна вирішити, що я оклигую

після важкого грипу, а не намагаюся оговтатися після того, як він дві

доби тримав мене в тій комірці. Він розмовляє зі мною таким тоном, наче це я тут схиблена. — Ходімо.

Що ж, хай там як, він таки має слушність, мені треба прилягти. Ноги

в мене підтинаються з кожним кроком, у голові паморочиться. Тому

дозволяю йому скерувати себе до нашого величезного ліжка, і він

вмощує мене попід ковдрами. Якщо й був якийсь шанс, що я звідси

втечу, то він розвіявся без сліду, щойно я потрапила до ліжка. Після

двох ночей, проведених на лежанці на горищі, враження таке, що я

лежу на хмаринці.

Повіки в мене ніби свинцеві — я не годна опиратися сну. Енді сидить

обіч мене на краю ліжка, пестячи моє волосся.

— Ти просто погано почуваєшся останнім часом, — каже він. — Тобі

потрібна доба, щоб виспатися як слід. Не переймайся через Сесілію. Я

простежу, щоб з нею все було добре.

Голос його такий лагідний і ніжний. Мені починає здаватися, що всі

ті події останніх двох діб я просто вигадала була. Зрештою, він же був

таким хорошим чоловіком. Він що, справді міг замкнути мене в

кімнаті, примусити висмикувати собі волосся? Це зовсім на нього не

схоже. Може, у мене була гарячка й мені примарилося?

Ні. Мені не примарилося. Це все було. Я точно знаю, що це справді

сталося.

— Ненавиджу тебе, — шепочу я.

Енді не звертає на це уваги. Він пестить і надалі моє волосся, допоки

в мене не починають злипатися очі.

— Просто поспи, — каже він лагідно. — Це все, що тобі зараз

потрібно.

РОЗДIЛ СОРОК ДРУГИЙ

Крок четвертий. Як примусити цілий світ вважати тебе божевільною

Прокидаюся через те, що десь віддалік ллється вода.

У мене досі паморочиться в голові, я наче не при собі. Скільки часу

потрібно організму на те, щоб оговтатися після того, як протягом двох

діб він був позбавлений води і їжі? Дивлюся на годинник