Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Наступного дня в нас усіх була школа. І у всіх вона була віддаленою. Але дітям хотілося грати і бігати.

— У мене зараз заняття, як і у вас. Коли виконаєте всі завдання, зможемо побігати. Не раніше!

Дівчата з Тімом були в одному класі, хлопчаки в іншому. Розсадила їх у двох різних кімнатах, і вони займалися. Сама теж сіла дивитися завдання по школі. Я звільнилася раніше за них і пішла до цілителя Грота. У нього позаймалася дві години і пішла перевіряти, що роблять діти. На подив, усі завдання виконали і мені показали. Я їх похвалила і погладили по голівках. Дітям це дуже подобалося.

— Не знаю як ви, а я голодна!

На щастя, вранці змогла пробратися на тренування. Тім спав у мене в ліжку і аж ніяк не кошеням. Закинув на мене ногу і руку і це було ще те завдання вибратися з ліжка і нікого не розбудити. Благо я з вечора підготувала собі речі для тренування. Схопила їх, і відкривши портал, пішла в душові. Там уже вмилася і в кабінці переодяглася. Свою піжаму повернула порталом. А після ранкового тренування вже спокійно будила дітей тим, що окропила їх трохи. І після душу в мене були холодні руки. Вони так кумедно фиркали.

А зараз із задоволенням пішли за мною в їдальню. Потім ми спокійно погуляли годинку на вулиці, і вони обернулися і стали носитися. Довелося і мені обернутися і вже пограти з ними. Притому кошенятам, потрібно було піддаватися. А з ведмежатами бути насторожі. Ці поганці товстошкірі, намагалися мене загнати і повалити. Відчуваю, будуть хорошими загоничами. І це були не мої слова, а Ніка.

— Ліє, обережно! — крикнув Нік. — Хлопчаки, совість увімкніть! Вона одна, вас троє. І Лія з вами грається, а не ви на неї полюєте.

Я встигла перестрибнути одного з ведмежат, а потім застрибнула іншому на спину. Посидіти мені не дали. Він, як гонористий скакун спробував мене скинути, а я кігтями трималася за шкуру.

— Це на вас трьох чекає, коли ваші сестри підростуть, — регочучи сказав Нік.

Трійця ведмежат здивовано втупилася на нього, а я зіскочила зі спини і швидко відійшла вбік.

— Ліє, твоє тренування ніхто не скасовував. Розім'явся, уже добре. Давид, іди сюди. Молодець, підтягування вже добре виходять. Ліє, тебе трохи пізніше перевірю.

Першу годину ми займалися на мечах, потім ще годину з ножами і жердинами, і годинку врукопашну. Після тренування, ми вдвох лежали на спині, важко дихаючи. До нас підійшли дітки в других іпостасях, обох обнюхали, а мене Тімка трохи вилизав. Давида сестрички вилизували. Ми з другом розсміялися. Погладили малюків по голівках і піднялися. Трійнята перетворилися на хлопчаків і обтрусили нас від пилу.

— Лія, у тебе ще підтягування.

Я тільки й змогла що простонати. Але належні рази подужала. Потім Нік допоміг ведмежатам підтягуватися. Вони вже майже подужали самі добиратися до перекладини. І могли кілька разів самостійно підтягнутися. А далі їх страхували і вони ще кілька разів підтягувалися. Їх хвалили і хлопчики дуже пишалися собою.

Через кілька днів дідусь підійшов до мене після денного тренування. Він тільки-но зупинився, а я вже знаю, про що він говоритиме, і що від мене потрібно. Він зрозумів це по моєму погляду, який відблискує блакитним.

— Зможете? — тільки й запитав він.

— Доведеться одній, — і кивнула на Давида.

Зараз він гасав із ведмежатами, грали м'ячем у двоногому вигляді. Давид упав і завив від болю.

— Ногу зламав, — сказала зітхнувши. — Те, чого не змінити.

Ведмежата розгубилися і злякалися, довелося підбігти до них. Другові знеболити ногу. Днями тільки вивчила це заклинання і ось уже стало в пригоді. Потім заспокоїла дітей, а дідусь підняв Давида і відправив порталом до цілителя. Хлопчаки тулилися злякано до мене.

— Усе добре, чого ви тремтите?

— Нас покарають?

— З чого такі думки?

— Ну, він через нас травмувався. У школі нас лаяли, якщо хтось поруч падав і навіть якщо ми для цього нічого не робили. Типу, раз були поруч, то винні.

— Ні, ви не винні! Давид спіткнувся сам і вас звинувачувати не буде. А ви не бійтеся відстоювати свою правоту, тим паче якщо ви нікого не кривдили і спеціально не штовхали. Побігайте з сестрами, їм скоро спати пора, а в них занадто багато енергії.

Хлопчаки усміхнулися і побігали з кошенятами. Тім із задоволенням носився в їхній компанії. Коли дідусь повернувся, сказала йому.

— Мені потрібно один трюк освоїти. Ведіння показує, як усе буде. Але якщо я цього не робила раніше, можу легко навернутися.

Пояснила Ніку, який стрибок і сальто назад мені знадобиться. Він допоміг по частинах це розібрати, і я тренувалася кілька годин поспіль. До кінця другої години мало шию не зламала. Мене встигли перехопити. Тепер уже мене трясло і дідусь тримав мене в оберемку і заспокоював. Уже сумнівався, що варто мене відпускати.

— Думаю відмовитися від цієї справи. Не варто тобою ризикувати.

— Тоді там наслідки будуть не дуже хороші. Я ще завтра спробую і післязавтра зможу побігти.

Наступного дня потрібний стрибок і сальто вже легко вийшли. І я нарешті розслабилася, а ввечері знову був забіг із дітьми. І коли я перетворилася, на мене налетів один із ведмежат, не встигнувши загальмувати. Мало того що повалив, а так лапою по обличчю зачепив і розшматував мене сильно. Потім злякався і ще цапнув кігтями. Бідна дитина так перелякалася, що не могла перетворитися, відійти від мене теж боялася і ревіла по ведмежому. Довелося, мало того, що мене терміново до цілителя, так ще й Тейліна викликати, заспокоювати сина. Він, побачивши мене, зблід, але синові зміг примусово змінити вигляд. Дитина була в істериці, і до чортиків налякана. Мене цілитель швидко обробив і знеболив. І сліди на обличчі мають зажити й повністю зникнути за тиждень. Забіг мені дозволили зробити в другій половині дня. Тоді на обличчі будуть просто шрами, ще свіжі, але такі, що минають.

Підійшла до Тейліна з Майклом на руках. Він ревів уже без завивань. Обійняла малого і притулилася цілою щокою. Малюк одразу затих і зліз із батьківських рук. Присіла й обійняла дитину. Він дбайливо обійняв, а не як зазвичай, що ребра хрумтять.