Читати книгу - "Сповідь з того світу"

Епілог

Східняк

Після Майдану я відразу ж записався добровольцем і пішов на війну. Ми, силовики, заплямували свої мундири, перебуваючи на службі у мафії. Треба було ту ганьбу змивати. Хоча ні, на фронт я пішов не через те. Я – воїн! Хто, як не ми, повинні були захищати рідну землю від окупанта, невже ці необстріляні мобілізовані хлопчаки, котрі ще й пороху не нюхали?

Спочатку я був у розвідроті. Під час однієї з вилазок мене було поранено, але ми не лише вийшли з бою, але й захопили ворожий танк. Так і став танкістом. Дежавю. Річ у тому, що мій дід у Велику Вітчизняну громив німецько-фашистські війська на своїй 34-ці. Тепер онук на Т-64 громить орди російсько-терористичні, хоча від зміни назви суть їхня не помінялася. Окупант є окупант.

Цього дня ми на своєму «залізному монстрі» супроводжували колону з провіантом та боєприпасами до одного з блокпостів. Звідти мали забрати 200-х і 300-х. По дорозі перескочили невелике болото і знищили мінометний розрахунок сепарів, а російський танк, що їх прикривав, утопили в тому ж болоті.

Я виліз із машини, витер піт: спекотно сьогодні. Літо хоч і закінчується, та сонце пригріває добряче. Хтось подав води – і я зробив кілька добрих ковтків. Підвів очі на небо – воно чисте, жодної хмаринки не видно. Навколо метушаться бійці, завантажуючи машини: невдовзі колона мала повертатися назад. Усі хлопці бородаті, худорляві і злі. Зате – спокійні, впевнені у своїй силі, готові піти хоч і до самого пекла за свого товариша. Воїн таким і має бути.

Раптом заграв телефон. Спочатку я подумав, що це той феесбешник Половий із позивним Обр. Він постійно дзвонив після того, як я підбивав їхні танки. Погрожував, проклинав, навіть намагався завербувати. Дурак. Йому ніколи не зрозуміти…

Ні, цього разу це був не Половий. Іван-з-Городка.

– Альо!

– Дай Боже здоров’я! – почулося зі слухавки.

– Привіт бандерівцям! Хоча ні, ми тепер усі бандерівці…

Іван вихрапався від своїх ран, котрі йому завдали якісь тітушки ще під час Майдану, записався у волонтери. Спочатку взагалі воювати хотів, але лікарі забракували. Тепер разом зі своєю Марією їздять сюди, на схід, возять передачі бійцям…

– Будемо виїжджати до вас на вихідні. Що привезти?

– Мені особисто привези сала. А хлопцям – сигарет і цукерок.

– Ясно. Харчів буде цілий бус: люди несуть і несуть. З бронежилетами як?

– Та вже буде. Нам би тепер прибори нічного, рації, приціли. Такі давай, як минулого разу були. Класні. А ще не забувай, брате, що зима незабаром: форма, берці, спальники, шкарпетки… І ще одне: привезіть нам прапорів побільше синьо-жовтих. Нехай майорять.

– Ясно. Будемо. І ще… Прости мене, братику, що я колись у тобі сумнівався.

– Та годі. Головне, братухо, окупанта вибити з рідної землі. А там уже зберемося, по п’ятдесят гахнемо.

– Тримайся там, братчику.

– Давай!

Я заховав телефон, посміхнувся. Завжди було приємно почути Іванів голос.

– По машинах! – прозвучала команда.

Я ще раз поглянув на небо, одягнув на голову свій шолом. Мій механік перехрестився, поліз у машину першим.

– По рації передали, що сепари хочуть відрізати нам дорогу, – мовив поруч навідник Георгій.

– Не забувай, друже, що ми в танку. А що головне у танку?

– Та знаю, знаю: не всратися.

– Ну от.

Я сідав у машину останнім. Перед тим як «задраяти» за собою люк, ще раз поглянув на небо. Побачив журавлів, що відлітали з цього краю у вирій та все курликали і курликали, прощаючись із тим степом та високими териконами.

– Повертайтеся з весною, – попросив їх.

У цю ж мить наш танк завівся, гуркочучи й бухаючи випарами солярки у небо. Ми рвонули польовою дорогою, очоливши колону. Сонце ховалося за обрій, щоб завтра знову зійти, вітаючи новий день…

Примечания

1

Прапор міста Городка на «Йолці» було встановлено Ігорем Сапеляком та Русланом Малявським у перші дні Революції Гідності.

2

Бій під Городком і вбивство Михалка Скули описано у Галицько-Волинському літописі. Це і є перша літописна згадка про Городок.

3

«На Городоччині у вишивці сорочок-вишиванок вживали складну техніку вишивання – так званий городоцький шов. Своєрідність цієї техніки полягала у поєднанні гладєвих швів з обметуваними пельчатими. Композиція узору, вишитого городоцьким швом, лінійна. Колорит вишивки – червоний та білий, іноді з незначним вкрапленням чорного кольору» – із матеріалів, наданих Городоцьким історико-краєзнавчим музеєм.

4

План Городоцької битви 1655 року, так само як і багато іншого історичного матеріалу, було надано краєзнавцем Любомиром Світенком.

5

П’ятнадцятитисячне турецько-татарське військо на чолі з Омером-Алі було розгромлене під Комарном силами місцевого люду та кінних підрозділів польського війська на чолі з Пакошевським у листопаді 1672 року.

6

У м. Городку на Ринку страта гайдамаків відбулася 15 вересня 1768 року.

7

За іншими свідченнями – Гогенло.

8

Цей випадок стався у селі Вовчухи. Декотрі селяни, обдурені ворожою пропагандою, не вірили у те, що Іван Франко – українець, а стверджували, ніби насправді він – єврей. Для того щоби доказати своє українське, селянське походження, поет змушений був підгорнути загін картоплі одному із господарів. Цю історію записано із розповіді дослідника життя і творчості Івана Франка, лауреата Шевченківської премії – Романа Горака.

9

Зокрема у цьому полку служив Петро Вергун, котрий згодом став священиком Української Греко-Католицької церкви, арештований радянською системою у 1945 році та висланий до Сибіру, де й помер. 27 червня 2001 року разом з Іваном Зятиком та іншими мучениками за віру був прирахований папою Іваном Павлом ІІ до лику блаженних.

10

Одним із організаторів стрілецького руху на Городоччині був уродженець села Хишевичі, легендарний Іван Цяпка-Скоропад.

11

Цей випадок, а також багато іншої інформації узято із споминів отця-декана Володимира Лиска «Без зерна неправди».

12

Про цю подію збереглося фото, що знаходиться у Городоцькому історико-краєзнавчому музеї.

13

Уривок з поеми Д. Павличка «Кирило Осьмак».

14

Про нелюдські катування, масові вбивства та випадки канібалізму у тюрмах НКВС на Західній Україні у 1941 році зафіксовано у багатьох документах, фотографіях та спогадах очевидців. Ці злочини радянської