Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

Не дивно, що Трістан мене шукав…　

— Котра година?　

— Майже пів на другу, — сказав мсьє Роше. — Та через весь цей переполох ми геть забули відсвяткувати перехід в інший рік і запустити небесні ліхтарики. Так швидко новорічний бал іще ніколи не закінчувався. Ніхто вже не міг танцювати, коли всі довідалися, що трапилось. Поліція і «швидка» тільки недавно поїхали.　

— Але, здається, ніхто не пішов спати. — Я кивнула в напрямку бару, звідки долинав найгучніший шум.　

— Звісно, що ні! Мало хто зараз спить. Усі перезбуджені. І сповнені цікавості. У тебе самої, мабуть, купа запитань.　

Так. І найнагальнішим було те, як я і Бен вибралися неушкодженими зі стайні.　

Як з’ясувалося, у поспіху ми забули значно більше, аніж про задні двері.　

Ми, наприклад, не подумали про те, де в той момент був старий Стакі і як присутність чоловіків, які розмахують руками з пістолетами впливає на коней у відчиненій загороді.　

Старий Стакі цього вечора хотів, власне, ще раз зазирнути до коней, нібито через те, що так йому підказав внутрішній голос. А коли він наблизився до стайні, то побачив там двох Людвігів, чи як він їх назвав «найлютіша дідчьота, же старого Стакі трафляла», котрі саме ламали замок. І це його неабияк розлютило. Хоч він і був дуже малим, старим і слабким чоловіком, та все ще здатним захистити свою територію.　

«Коли го хтос нервує, то він стає лютий, — сказав він пізніше поліції. — Ліпше го не кивати!»　

І це явно стосувалося не тільки його, а й коней. Чи то Вежді просто хотіла нарешті мати свій заслужений нічний відпочинок, чи то доводила, що її недарма так назвали: удар, яким вона обдарувала пана Людвіга ще до того, як він встиг вистрелити, і справді був величним жестом. Пан Людвіг відлетів щонайменше на два метри до стіни, де ще й дістав від старого Стакі мискою для корму. А опісля на додачу ще й усім, що хоч якось у цій стайні годилося для удару по голові.　

Я б залюбки на це подивилася, якби пані Людвіг не відправила мене в нірвану. У неї не було з собою пістолета, проте вона явно мала при собі ще багато таких шприців. Тож витягнула їх і тримала перед собою, як ножі. А Бен, чийого супротивника несподівано нокаутували кінь і старий Стакі (причому старий Стакі, аби впевнитись, продовжував розбивати об голову Людвіга різні предмети), ішов на неї зі своєю табличкою про заборону куріння.　

Те, що я непритомно впала, його надзвичайно розлютило. Тож він відкинув убік табличку і схопив вила, котрі випали з моїх рук. Ними він і відігнав пані Людвіг до стіни. У цьому йому активно допомагала Бежді, бо, очевидно, теж хотіла мати свою роль у цій драмі. Пані Людвіг зрозуміла, що програла і підтримки від чоловіка вона вже не дочекається. Тож кинула шприци на землю, підняла руки вгору і почала просити змилуватися над нею.　

— Що було далі, нехай тобі краще Бен розкаже, — мовив мсьє Роше і підвівся. — А я тобі зроблю для бадьорості горнятко чаю. Мадам Клео принесла тобі цих божествених трюфелів. Вони були призначені для дами з номера 303. Та вона вирішила віддати їх тобі.　

Це було якось так дивно — я лежу на оксамитових подушках, чекаю Бена й зі мною поводяться, наче з якоюсь VIP-персоною. Під спину й під коліно мені поклали додаткові подушки. А ще Павел персонально приніс із пральні кашемірове покривало й накрив мене. Він теж, до речі, трішки плакав, бо не міг збагнути, як це так — у мене стріляли в пральні, і саме в його вихідний день. А ще більше плакав, коли дізнався, що втомлена Берта на деякий час стала прихистком для маленької Даші.　

— От бачиш, а всі кажуть, що з неї нема вже ніякої користі.　

Він поцілував мене в обидві щоки перед тим, як піти (на сьогодні йому вже достатньо хвилювань, про прасувальну машину я розповім уже завтра), і пообіцяв передати старому Стакі подяку від мене. Виходить, що цей малий завзятий чоловічок урятував мені й Бену життя. Разом із Вежді й Бежді, котрі завтра отримають від мене по додатковій морквині.　

Не встиг Павел іще вийти, як Ґрейсі, Емі й Медісон притягли тарілку з фруктами (з якої ми так нічого й не покуштували, адже ми, як-не-як, мали трюфелі мадам Клео) і почали засипати мене питаннями. Мушу зізнатися, мої з Дашею пригоди виявились дуже захопливою історією: викрадачі, які стоять під дверима з ін’єкціями й пістолетами, наче вовк у казці про сімох козенят, стрибок із вікна, втеча крізь снігові замети, спуск до підвалу з вугіллям. Усе це було варте того, щоб стати класикою, — і це при тому, що найгіршого не сталося, а найзахопливіше очікувало попереду. Ґрейсі було надзвичайно прикро, що Людвіги не її обрали за жертву. І поки вона нарікала на свою занудну долю, Емі розповіла мені, що вони з Ейденом поговорили і з’ясували всі непорозуміння раз і назавжди. Та це було без потреби, адже я все зрозуміла одразу, глянувши на її сяюче обличчя і очі, які світилися щастям. Ейден, котрий, прихилившись до дверей бібліотеки, чекав на Емі, виглядав так само.　

А от Елла і Ґретхен просто зеленіли з люті, обидві.　

Трістан узагалі не з’явився на балі, а Бен від самого початку літав думками десь так далеко, що під час вальсу спричинив масове зіткнення і повалив на підлогу не тільки Ґретхен, а й пані-політика разом із чоловіком.　

Медісон сфотографувала це і запостила таємно на інстаграм-сторінці Ґретхен із хештегами #гламурніколинезупинити #хмільнаҐретхен #п’янийвальс.　

Я страшенно хотіла поговорити нарешті з Беном. Та він і далі змушував на нього чекати. А натомість приплентався Дон. Як і Ґрейсі, він давно вже мав лежати в ліжку, та тут, унизу, було значно цікавіше.　

Він на власні очі побачив, як поліція заарештовувала кілера в рукавичках. Самостійно вивільнитися цей готовий до виконання мокрої роботи спільник Людвігів не зміг. Його добували пожежники. Ялинка-Півмісяць упоралась із завданням на відмінно. На диво, кілер обійшовся лише легким переохолодженням.　

— Це правда, що ти сама боролася проти трьох людей із пістолетом і перемогла? — запитав Дон.

— Хіба що на якийсь час, — скромно відповіла я. — Але так, я заблокувала їх у підвалі для вугілля.　

Дон схвально закивав.　

— Може, ти й не найгірша няня у світі, Фанні Функе з Ахіма, що біля Бремена.　

Можливо, це так