Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун вклала Омера спати, легенько погладила його волосся і поцілувала в лоба. Нарешті в домі запанувала тиша, і вона змогла трохи перевести подих. Але її думки не давали їй спокою. Вона чекала на Еміра.

Годинник показував глибоку ніч, коли двері відчинилися, і втомлений, але все ж такий рідний силует з’явився у вітальні. Евсун кинулася до нього, обійняла так міцно, ніби боялася, що він зникне.

— Еміре, пробач мені, такого більше не повториться… — прошепотіла вона.

Емір, здивований таким теплим прийомом, на мить затримав подих, а потім погладив її волосся.

— І ти мені пробач… — відповів він. — Як Омер? Ніса його вклала?

— Я сама вклала Омера, — відповіла Евсун.

Емір кивнув, але щось у її голосі його насторожило.

— А що з Нісою?

Евсун відвела погляд.

— Я була зла і прогнала її…

Емір зітхнув і дістав телефон.

— Евсун, це неправильно.

Він подзвонив Нісі. Це трохи зачепило Евсун, але вона нічого не сказала.

— Ходімо спати, — тихо промовила вона.

— Ходімо.

Цієї ночі вони заснули в обіймах одне одного.

Наступного ранку, коли Емір збирався на роботу, Ніса прийшла до їхнього будинку.

— Доброго ранку, — привіталася вона з усмішкою.

— Доброго ранку, — відповів Емір, кидаючи швидкий погляд на Евсун. — Ніса, сталося непорозуміння. Повертайся на роботу.

Евсун мовчки спостерігала, як Ніса вдячно посміхнулася.

Коли Емір пішов, Евсун залишилася з Нісою та Омером. Їй було важко дихати, ніби повітря в домі стало важчим. Вона вирішила вийти.

— Пані Евсун, куди ви? — запитала Ніса.

Евсун не відповіла одразу, а потім тихо сказала:

— Я піду прогуляюся. Якщо Емір дзвонитиме — скажи йому.

Ніса кивнула, а Евсун швидко вийшла з дому.

Вона поїхала на пристань. Дивлячись на спокійне море, вона наче намагалася заспокоїти свої думки. Але раптом хтось підійшов до неї.

— Евсун?

Вона повернула голову.

— Озан? Це збіг?

Він усміхнувся.

— Я не вірю у збіги.

— Що ти тут робиш?

— Знову щось сталося?

Евсун опустила очі.

— Як ти здогадався?

— Ну, минулого разу ти приходила сюди, бо тобі було боляче. Тому зараз я подумав про те ж саме.

— Так…

— Хочеш розповісти?

Евсун зітхнула і почала розповідати про Нісу.

— Тепер у нас вдома працює жінка, яка доглядає за Омером…

Озан здивувався.

— І що в цьому такого? Чи ти ревнуєш?

Евсун зам’ялася.

— Учора я побачила їх на кухні… Вона тримала його за сорочку… Виявилося, що вони просто куштували торт… Але мене це насторожує. Я відчуваю щось дивне, ніби мене щось душить зсередини.

Озан задумався.

— Якщо ти так відчуваєш, то, можливо, справді є якась небезпека.

— Не знаю, що робити… Емір захищає її.

— Не хвилюйся. Все буде добре.

Евсун усміхнулася.

— Дякую тобі. Ти підняв мені настрій.

— Завжди будь ласка.

Але в цей момент з’явився Емір.

— Евсун!

Вона здригнулася.

— Емір?

Він підійшов до них.

— Що тут відбувається?

Озан хитро посміхнувся.

— То це і є той самий Емір?

Евсун відчула, що ситуація стає напруженою.

— Озане, ми вже підемо. Надобраніч.

Вона взяла Еміра за руку і повела його звідти, відчуваючи, як напруження між двома чоловіками майже відчутне у повітрі.