Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Тобі треба переодягнутися в сухий одяг. Я піду покличу когось, щоб принесли тобі сухий одяг – протараторила максимально швидко й спробувала втекти. О-о-о ні, зараз я не дам тобі втекти від мене. Хапаю її за руку й розвертаю до себе обличчям тримаючи за плечі.

– Що таке? 

В її голосі відчувалася напруга.

– Звідки в тебе ті шрами на спині?

Хмаринка опустила очі донизу, уникаючи мого погляду. В її емоціях відчувалась паніка і страх. 

– Я зараз не хочу про це говорити.

– Хто, це зробив?

– Ніхто. Я просто в дитинстві впала з коня.

Брехня. Вона знову збрехала мені. Чого ж ти боїшся Хмаринко, чи правильніше сказати кого? Я не розумів, чому вона просто не скаже мені хто саме це зробив, щоб я міг покарати того виродка! 

Думаю, ніхто не здивувався якщо б хтось, випадково знайшов чиєсь роздерте тіло в канаві, а можливо б і не знайшли… попіл все одно змішується з землею.

Вона викрутилася з моєї хватки й поспіхом вилетіла за двері.

“Ти надто на неї тиснеш.” – пробурмотіла сутність.

“Тисну? Хіба ти сам не хочеш знайти ту погань, яка насмілилася зачепити нашу істину!”

“Повір, я хочу цього не менше чим, ти! Але зараз ти, не дізнаєшся від неї нічого. Дай їй час і запитай в неї ще раз або… ми просто знайдемо того хто це зробив, рано чи пізно це сміття може повернутися. І тоді, хай його долю вирішуватиме випадок.”

Я задумався, частка хоч якогось сенсу в цьому була, але все ж… сидіти й чекати поки воно саме приповзе до мене, мені не сильно подобалося.

“До речі, ти помітив з яким жадібним поглядом вона на тебе розглядала, ти ж відчув її захоплення!” – тріумфально прогуркотіла сутність.

“Звісно ж, помітив! Як я міг пропустити таке повз себе!”

Знявши з себе мокрий одяг я витерся рушником і обмотав його навколо стегон. За дверима чув розмову, але… чому я чую лише її голос? Чому і досі не відчуваю ніякої чужої присутності, і тим паче стороннього голосу?

Через деякий час, в двері пролунав стукіт.

– Можна?

– Так.

Хмаринка увійшла з одягом і знову зависла розглядаючи мене, все-таки я не помилився їй, подобається мене розглядати.

– Та що в тебе за звичка, постійно ходити без одягу!

– На мені рушник. Хіба цього не достатньо?

Судячи з її виразу, вона з моєю версією не погоджується, а от її емоції кажуть протилежне. Вона простягнула одяг.

– Ось, тримай. Переодягнися і я відведу тебе до твоєї кімнати.

Забравши одяг я, вирішив не затримувати її й одразу переодягтися, можливо і трошки подражнити цю сором’язливу крихітку яка в тиху кида жадібні погляди. І вона знову втекла. Ех. 

Вийшовши з ванної кімнати, вона мене повела довгими коридорами які звивалися змією, та їм кінця і краю не було! Наскільки ж вони довгі!? Ми зупинилися біля вже знайомих мені дверей, вона вже хотіла йти назад, але я все-таки наважився спитати.

– Можна, я задам одне питання?

– І яке саме? 

– Чому в маєтку, я не бачив жодного раба, чи слуг? 

– Можливо, ти просто з ними розминувся.

Хм, начебто й не бреше, але все одно щось не так. Тоді спробуємо по іншому.

– Тоді чому я не чув покоївки яка приходила нещодавно? Так само не чув її голосу, коли ви розмовляли. Я чув лише вас.

– Можливо, тому що вона була далеко від ванної, а я стояла біля самих дверей. Ось ти й не почув її.

А оце, вже брехня. Що ж ти таке приховуєш від мене, що не можеш сказати ні справжнього імені, ні чому в цьому маєтку не помітна присутність яких не буть слуг.

– Ну що ж. Якщо це все, що тебе цікавило. Я піду вже спати.

– Стій. 

Я простягнув рабський нашийник який підібрав одразу ж на задньому дворі, коли приніс її в будинок.

– Ем, навіщо ти даєш мені нашийник? 

– Щоб ви, надягли його на мене.

– Але навіщо? Я тобі вже казала, що ти вільний і можеш робити й ти куди забажаєш.

Я взяв її руку й вклав у неї нашийник.

– Ніколи не розкидуйтеся такими словами, моя пані. Та й небезпечних рабів, не варто відпускати без контролю. 

Знала б якого саме звіра вона випустила тоді на задньому дворі, то тоді б ніколи, не зняла з мене цей нашийник. І на жаль, навіть якщо зараз начепити цей нашийник, цей звір не повернеться в клітку, а залишиться тут, зі своєю знахідкою яку шукав усе своє життя. 

– Я ж вже казала, ти не раб, ти вільний.

– Ні. Я вже ніколи не буду вільним… Так що, раджу вам надягти на мене нашийник, а то ви скоро можете пошкодувати про те що відпустили мене.

Вибачай Хмаринко, але я вже втратив свій шанс стати вільним як тільки вирішив тебе врятувати… 

Вона піднесла нашийник мені до шиї і я вже приготувався до активації артефакту, бо кожен раз коли надягали його, він бив шаленим розрядом струму. Але коли вона прибрала свої руки я зрозумів що… я нічого не відчув. Хмаринка подивилася мені у вічі й грайливо посміхнулася.

– Доброї тобі ночі, Дракончику.

І пішла, я ще довго дивився їй услід поки вона не звернула за ріг. Зайшовши в кімнату я, розреготався, це ж треба, мене тільки що підкололи моєю ж витівкою.

Що за жінка. Хоча мушу визнати, що тільки їй вдалося за цей увесь час змусити мене посміхатися. Але мене все одно не полишало одне нав'язливе відчуття, що я її вже десь бачив. От тільке де й коли?

___________________

"Сквірова отрута" – вигадане мною слово – це по типу отрути, яка призначена для знерухомлення пари драконів і скріплення шлюбної мітки дракона. Також, завдяки цій мітці дракони можуть вилікувати свою пару від смертельних поранень, в такому випадку Сквірова отрута має властивості знеболення. 

Ось, я вам пояснила що означає це слово, і моя душа спокійна.(⁠ ⁠ꈍ⁠ᴗ⁠ꈍ⁠)

Приємного вам читання! І дякую за ваші серденька і коментарії!!!!!(⁠｡⁠･⁠ω⁠･⁠｡⁠)⁠ﾉ⁠♡