Читати книгу - "Вбити пересмішника"

Блиснув золотом зубний міст міс Моді.

— Ти сьогодні така причепурена, міс Джін-Луїзо,— промовила вона.— А де ж сьогодні твої штанці?

— Під сукнею.

Я не збиралася жартувати, але всі розсміялися. Щоки в мене спалахнули, коли я усвідомила свою помилку, але міс Моді дивилася на мене серйозно. Вона ніколи не сміялася, хіба що я хотіла пожартувати.

В тиші, що несподівано запала, пролунав голос міс Стефані Крофорд з тамтого краю столу.

— Ким ти будеш, коли виростеш, Джін-Луїзо? Юристом?

— Ні, мем, я про це не думала...— відповіла я, вдячна, що міс Стефані перемінила тему. Поспіхом почала я обирати своє покликання. Медсестра? Льотчиця? — Бачте...

— Але ж я, само собою, гадала, що ти хочеш бути юристом, ти ж уже почала ходити на судові засідання.

Пані знову розсміялися.

— Стефані вже як скаже! — промовила одна з них, і це заохотило міс Стефані до подальших розпитувань.

— Невже ти не хочеш стати юристом, як виростеш?

Міс Моді стиснула мені руку, і я відповіла:

— Ні, мем, хочу просто бути леді.

Міс Стефані подивилася на мене з підозрою, вирішила, що я не мала на меті ніякого зухвальства, і вдовольнилася тим, що заявила:

— Навряд чи з цього багато вийде, якщо ти не почнеш частіше вбиратися в сукню.

Міс Моді міцніше стиснула мені руку, і я нічого не відповіла. Її тепло мене заспокоїло.

Ліворуч од мене сиділа місіс Грейс Меривезер, і я відчула, що з нею треба з увічливості поговорити. Містер Меривезер, правовірний методист проти волі, вочевидь, не вбачав нічого особистого, коли співав у церкві «О Милість Божа, як чудово, що ти спасіння дарувала такому грішнику, як я»,— адже Грейс означає «милість Божа». У Мейкомі всі вважали, що саме місіс Меривезер відучила його пиячити і зробила з нього відносно корисного громадянина. Адже місіс Меривезер була найпобожніша з усіх мейкомських дам. Я шукала тему, яка могла б її зацікавити.

— А що ви всі обговорювали сьогодні? — спитала я.

— Ох, дитинко, нещасних мрунів,— відповіла вона, і пішло-поїхало. Більше питань не знадобилося.

Великі карі очі місіс Меривезер завжди наповнювалися сльозами, коли вона говорила про знедолених.

— Живуть в отих джунглях, і нікого поруч, крім Джея Ґраймза Еверета,— почала вона.— Жодного білого, крім святого Джея Граймза Еверета.

Місіс Меривезер грала на своєму голосі, як на оргйні; кожне слово подавалося підкреслено:

— Злидні... невігластво... аморальність — ніхто не знає краще за Джея Ґраймза Еверета. Вірите, коли церква послала мене в поїздку до їхньої стоянки, Джей Ґраймз Еверет мені сказав...

— А він був тут, мем? Я думала...

— Приїхав у відпустку. Так от, Джей Ґраймз Еверет мені сказав: «Місіс Меривезер, ви гадки не маєте, гадки не маєте, з чим ми там боремося». Ось що він мені сказав.

— Так, мем.

— А я йому кажу: «Містере Еверет, кажу, парафіянки Методистської єпископальної церкви Мейкома, штат Алабама, підтримують вас на сто відсотків». Ось що я йому сказала. І знаєте, на тому самому місці й у ту саму мить я принесла присягу в серці своєму. Я дала собі обітницю, що, повернувшись додому, прочитаю лекції про мрунів і перекажу послання Джея Ґраймза Еверета місту Мейкому, що я, власне, і роблю зараз.

— Так, мем.

Коли місіс Меривезер трусила головою, її чорні кучерики аж підстрибували.

— Джін-Луїзо,— промовила вона.— Ти — щаслива дівчинка. Ти живеш у християнській родині, з родичами-християнами, у християнському місті. А там, де зараз перебуває Джей Ґраймз Еверет, немає нічого, самі лише гріх і злидні.

— Так, мем.

— Гріх і злидні... що ви казали, Гертрудо? — голос місіс Меривезер заграв іншу мелодію, коли вона заговорила з пані, що сиділа поруч з нею.— А, так. Так, я завжди кажу: пробачити і забути, пробачити і забути. Церква повинна допомогти їй вести християнське життя заради тих дітей. Хтось із чоловіків мусить піти й поговорити з їхнім проповідником, щоб він її настановив на шлях істини.

— Пробачте, місіс Меривезер,— перебила я.— Ви говорите про Меєлу Юел?

— Меє... Ні, дитинко. Про дружину того чорного. Дружину Тома, Тома...

— Робінсона, мем.

Місіс Меривезер знову обернулася до своєї сусідки.

— Я твердо переконана в одному, Гертрудо,— тягла вона далі,— але люди просто не хочуть мене зрозуміти. Якщо ми покажемо, що пробачили їм, що забули про все, тоді все вгомониться.

— Місіс Меривезер,— перебила я ще раз,— а що саме вгомониться?

Вона знову обернулася до мене. Місіс Меривезер була з тих бездітних жінок, які вважають за потрібне говорити з дітьми спеціальним голосом.

— Нічого, Джін-Луїзо,— проспівала вона величаво, у повільному темпі.— Просто куховарки й батраки незадоволені, але вони вже затихають,— а от весь наступний день після того суду бурчали.

Місіс Меривезер звернулася до місіс Фероу:

— Гертрудо, кажу вам, немає нічого дратівливішого за набурмосених негрів. Так скривляться, аж бридко. Просто нестерпно витримувати їх на кухні, коли вони такі. Знаєте, що я сказала своїй Софі, Гертрудо? Я сказала: «Софі, сказала я, ти сьогодні поводишся не по-християнському. Ісус Христос ніколи не бурчав і не скаржився»,— і знаєте, це на неї вплинуло. Вона підвела очі з підлоги, в яку втупилася, і відповіла: «Так, місіс Меривезер, Ісус ніколи не бурчав». Кажу вам, Гертрудо, ніколи не нехтуйте можливістю навернути їх словом Божим.

Мені пригадався невеличкий старий орган у каплиці на Пристані Фінча. Коли я була ще зовсім маленька і гарно поводилася цілий день, Атикус дозволяв мені нагнітати повітря в міхи, а сам одним пальцем підбирав мелодію. Остання нота звучала довго, наскільки вистачало повітря у міхах. Місіс Меривезер вичерпала своє повітря, як здалося мені, й поповнювала його запаси, поки взяти слово збиралася місіс Фероу.

Місіс Фероу мала зграбну фігуру, безбарвні очі й вузеньку ніжку. Вона щойно зробила перманент, і все волосся було закручене у тугі сиві кучерики. Вона посідала друге місце серед побожних жінок Мейкома. В неї була чудернацька звичка тихенько присвистувати перед тим, як заговорити.

— С-с-с, Грейс,— мовила вона,— саме це я казала днями брату Гатсону: «С-с-с, брате Гатсон, кажу, схоже, ми боремося за безнадійну справу, безнадійну справу. Кажу: с-с-с, їм усе байдуже. Ми можемо їх просвіщати, поки не посиніємо, можемо намагатися зробити з них християн, поки не знидіємо, але жодна порядна жінка тепер не почувається