Читати книгу - "Син Начальника сиріт"

А що ж командир Ґа? Хоч яким недосконалим, слабким ми вважаємо його характер, знайте, що це історія зростання і спокути, історія, де просвітлення досягає зовсім скромна й непримітна особа. Хай вас надихає ця повість, коли ви матимете справу з морально нестійкими сусідами чи з егоїстами, які використовують на себе все мило в громадській лазні. Знайте, що людина може змінитися й усе може скінчитися добре, адже наша повість обіцяє найщасливіший кінець, який ви тільки чули в житті.

На командира Ґа чекав ліфт. У ньому стояла красуня в синьо-білій формі й синіх окулярах. Вона нічого не казала. У ліфті не було кнопок, і вона не поворухнулася. Як спускався той ліфт і чи саме ця жінка керувала ним, Ґа сказати не міг, але невдовзі вони провалилися кудись глибоко під Пхеньян. Коли двері відчинилися, він опинився в прекрасній кімнаті, де стіни оздоблювали подарунки інших світових вождів. Там були книготримачі з носорожого рогу від Роберта Муґабе, Верховного Президента Зімбабве; чорнолакова маска довголіття від Ґая де Ґрева, міністра закордонних справ Гаїті; срібний вітальний адрес із днем народження від Центральної Хунти М’янми.

Раптом загорілося яскраве світло. З нього вийшов Великий Керівник, такий сповнений гідності, високий, і рушив до командира Ґа, і командир Ґа відчув, що всі його земні тривоги зникли і його наповнило відчуття щастя. Немов саме його єство огортали надійні, захисні руки Великого Керівника, і він відчував лише бажання служити своєму славному народові, який вселив у нього таку впевненість.

Великий Керівник твердо склав руки і промовив:

- Будь ласка, годі кланятися, мій любий громадянине. Це все тривало довго, Ґа, занадто довго. Народ потребує вас нині. Я планую один славний жарт із нашими американськими друзями. Чи готові ви мені допомогти?

Чому ж, громадяни, Великий Керівник не показав, що його засмутив вигляд цього самозванця? У чому полягає план Великого Керівника? Чи розвіється довгий сум нашої актриси Сан Мун? Дізнаєтеся завтра, громадяни, у наступному випуску північнокорейської повісті року!

Ліфт стрімко рушив униз - у бункер 13, де командир Ґа мав зустріти Великого Керівника. Ґа відчув гострий біль у барабанних перетинках, і тіло обм’якло, наче він почав падати в тюремну шахту. Побачивши товариша Бука - його усмішку, його веселий жест, - він відчув, як утворюється розрив між тією людиною, якою він був, і тією, якою став. Тільки товариш Бук існував по обидва боки прірви командира Ґа - знав його і молодим героєм, який літав до Техасу, і новим чоловіком Сан Мун, найнебезпечнішою людиною в Пхеньяні. Новому Ґа стало моторошно. Він заново відчув, що не є нездоланним, що над ним стоїть не просто доля, а небезпека.

Коли двері ліфта відчинились у глибинах 13-го бункера, добірні охоронці провели 11-точковий обшук командира Ґа - але це не було гірше, ніж знайомий йому обшук після кожного повернення з Японії. Кімната була біла й холодна. У нього взяли аналіз сечі та пасмо волосся. Ледве він устиг знову вдягтись, як почув стукіт підборів у коридорі - а тоді охорона віддала честь Великому Керівникові. Потім двері просто відчинилися й зайшов Кім Чен Ір. На ньому був сірий костюм-комбінезон і дизайнерські окуляри, що посилювали його грайливий погляд.

- Ось і ви, Ґа, - сказав він. - Ми за вами скучили.

Командир Ґа глибоко, серйозно вклонився, виконуючи першу обіцянку, котру дав Сан Мун.

Великий Керівник усміхнувся:

- Ну ось, це ж не важко, - сказав він. - І це ж вам нічого не коштувало, правда?

Він поклав руку на плече командирові й поглянув йому в очі:

- Тільки кланятися треба на людях. Чи не це я вам казав?

Командир Ґа мовив:

- То можна ж потренуватися?

- О, це той самий Ґа, якого я люблю! - втішився Великий Керівник. На столі стояло опудало сибірської сріблясто-чорної лисиці, яка наче завмерла в стрибку на білу мишу-полівку, - подарунок Константіна Доросова, мера Владивостока. Великий Керівник, здається, милувався хутром лисиці, але натомість погладив мишу, що вишкірила зуби до страшного звіра.

- Я мав би вчинити з вами суворо, Ґа, - промовив він. - Я вже згубив лік вашим гріхам. У вас згоріла наша найефективніша тюрма й разом із нею півтори тисячі найкращих в’язнів. Я досі намагаюся пояснити китайському прем’єр-міністру оту вашу витівку в шеньянській лазні. Мій водій, який двадцять років мене возив, досі лежить у комі. Новий - він добре водить, звичайно, але я скучаю за старим - то надійний, не раз перевірений товариш.

Тут Великий Керівник повернувся до співрозмовника. Натиснувши на плече Ґа, поставив його на коліна й тепер нависав над ним:

- І те, що ви мені тоді сказали в опері, назад уже не повернути. За це все відповісти можна хіба що головою. Який же керівник держави не бажав би, щоб вас не стало, щоб ви зникли разом з усім, що накоїли? Чи ви забули, що я дав вам Сан Мун? Однак я можу все ж поставитися поблажливо до ваших дивацтв. Тож я даю вам ще один шанс. Чи приймете ви від мене нове завдання?

Командир Ґа опустив очі й кивнув.

- Ну то вставайте! - сказав Великий Керівник. - Обтрусіть порох з ваших ніг, відновіть свою гідність.

Він показав на тарілку на столі.

- Чи бажаєте сушеної тигрятини? - спитав він. - Скуштуйте, прошу вас, і візьміть трохи додому синочкові: хлопцю корисно поїсти тигра. Хто їсть тигра, стає як тигр - так кажуть у народі.

Командир Ґа взяв шматочок: м’ясо було жорстке й мало солодкуватий присмак.

- А мені воно не йде, - сказав Великий Керівник. - Чи теріякі[36] туди поклали, чи що. Бірманці прислали нам у подарунок. Чи ви знаєте, що моє вибране зараз друкують у Ранґуні? Треба й вам, командире, писати твори. Маю надію, то будуть цілі томи про тхеквондо. - Він поплескав командира Ґа по спині. - Авжеж, ми скучили за вашим тхеквондо.

Великий Керівник повів командира Ґа з приміщення довгим білим коридором, який повільно вигинався туди й сюди: у разі нападу янкі не мали б лінії вогню, довшої за двадцять метрів. Таку саму форму мали й тунелі під ДМЗ: інакше б один-єдиний південний рядовий, стріляючи абикуди в темний прямий коридор, міг би стримати напад цілого загону.

Вони пройшли чимало дверей: за ними, здавалося, були не контори й не житлові приміщення, а робилися численні проекти Великого