Читати книгу - "Фаренго. Ч. 2. Гніздо"

які норни транспортують ґиргів і годують їхню матку. Наші вчені давно зрозуміли, що для існування транспортних порталів необхідно, аби в гнізді матки, безпосередньо поряд з її пащею або пащами, постійно працював так би мовити „базовий портал“. Але для цього потрібна неймовірна кількість енергії, співставна із сукупною енергією, яку випромінює пересічна зірка. До отримання даних про випадок із Пелою наші вчені не могли визначити типу фізичного механізму постійного підживлення „базового порталу“, що мав би безперервно працювати століттями. А відкриття плазмоїду нового типу поблизу від Екуур навело наших учених на думку, що норни можуть черпати енергію із тих субквантових потоків, які линуть із подібної червоточини. Отже, умовою функціонування гнізда ґиргів-норн є наявність на гніздовій планеті такої от аномалії Екуур. У Всесвіті не так уже й багато таких об’єктів. У нашій частині Галактики всього вісім червоточин. Із них три перебувають під постійним контролем наших учених, одна — дуже віддалена — уже майже знищена „чорною дірою“, ще одна — на Аврелії. Отже, залишається тільки три червоточини, які володарі давнього арсеналу могли б використати для побудови гнізда ґиргів. Ми знаємо координати цих червоточин. Усі вони перебувають у межах досягнення наших зорельотів. Кораблі-розвідники вже стартували до тих трьох планет, на яких знайдені Екуур».

Коли інспіроване Преподобною Р’аавал видіння згасло, Вольск ще деякий час здобував розуміння щодо щойно побаченого. Запитання роїлися у його голові, але зі всього рою техноархеолог вибрав два.

«А не може раптом такого трапитись, що гніздо ґиргів ховають, скажімо, на самій Аврелії, в кратері Мефістофель глибоко під землею?»

«Таке неможливо, Алексе, — відповіла Тарасваті. — Те, що ми знаємо про метаболізм ґирга-репліканта, передбачає гігантські витоки газів. Окрім того, ГРЛ побачили б ту каверну, де живе матка, навіть на глибині у третину радіуса Аврелії. А на таких глибинах існування гнізда проблематичне, адже мантія планети розплавлена».

«А якщо ті володарі арсеналу побудували для гнізда спеціальну капсулу, що плаває в глибинах розплавленого базальту, а гази вони утилізують?»

«Малоймовірно», — сказала жриця.

В уяві техноархеолога раптом виникло підсвічене підземними вогнями обличчя Тарасваті. Посмішка Знаючої у сяянні плит-світильників здалась Вольску переможно-зловісною.

«І ще таке питання, — мовив він. — Невже рептилоїди так добре вивчили наш сектор Галактики, що їм відомі геть усі червоточини? А якщо тих червоточин не вісім, а, скажімо, десять?»

«Ґ'орміти досліджують Ллод, як вони називають галактичну гілку Оріона, вже сотні тисяч років. Їхні розвідники пильні, а безпілотні системи практично всюдисущі. Те, що ми їх не помічаємо, свідчить лише про досконалі засоби маскування. Якщо вони кажуть, що червоточин вісім, значить, їх саме вісім, а не сім і не дев’ять. Принаймні у мене немає підстав брати під сумнів їхню обізнаність… Нам час приєднатись до решти запрошених, ходімо».

Першою до виходу з кімнати попрямувала Р’аавал, за нею Вольск, а роль замикаючої процесії знов узяла на себе Тарасваті.

— Тут щось зберігали? — вголос запитав техноархеолог, коли дверна плита зачинилась за спиною жриці.

— Ми у легендарному місці, — підтвердила його здогадку піфійка. — Тут тисячі століть тому зберігали знаменитий Жезл Сили, який на Землі називали Каменем Богині Бау.

— І де ж він тепер?

— Невідомо.

— Але ви кажете, що він колись гостював на Землі. Ящери подарували Камінь землянам?

— Його вкрали.

— З цього Храму? — здивувався Вольск. — Мені важко уявити надійніший сейф.

— Подробиці мені невідомі. Знаю лише, що хранителі знань Ґ’орми вважають викрадачами найперших гуманоїдів — оріонітів. Походження цього Жезла оповите таємницею. Дехто припускає, що мільйони років тому він належав тій безсмертній істоті, яка воювала зі всім Всесвітом і яку земні легенди називають Люцифером.

— Тоді цей Камінь небезпечний… — припустив Вольск.

— Алексе, в мене буде до тебе прохання, — раптом мовила Тарасваті.

— Завжди до ваших послуг, Преподобна.

— Я би хотіла, щоб саме ти доповів Зоранові про все, що відбулось у кімнаті безпечного спілкування.

— Чому не ви?

— По-перше, після того як Зорану стало відомо про Кішу, він перестав ставитись до мене з колишньою довірою. По-друге, все ж таки ви із Зораном належите до одного народу, й вам легше буде поміж собою порозумітись…

— Що ви маєте на увазі? — здивувався Вольск.

— Я кажу про те, що і командор, і ти — нащадки слов’ян. Адже всі мешканці Периферії, окрім клонів, ведуть своє походження від народів древньої Землі. Наприклад, моїми далекими предками були бенгальці і таміли, предками Мулан — єврокитайці, а предками баронеси Вей — марсіанські нащадки англосаксів. Сліди етнічного походження ще зберігаються в деяких іменах, зовнішності, способі мислення. Зрозуміло, що на Периферії вже кілька століть відбувається інтенсивне расове та етнічне змішання, первинні генетичні джерела вже майже забулись. Проте ми, на Піфії, вважаємо, що людям спільного етнічного походження й у наші часи легше знайти спільну мову… Окрім того, є ще третя підстава, чому я звернулась саме до тебе.

— Яка?

— Наскільки мені відомо, у Зорана визріла певна пропозиція. Думаю, що він запропонує тобі дещо відразу після нашого повернення на лінкор. Довіра командора до тебе зросла. Раджу тобі не знехтувати нею.

19

Ставка Надзвичайного міністра з питань безпеки

південніше цирку Мефістофель, Аврелія (6КА81:4),

зоряна система Мійтри (HD168443).

9-10 юна 417 року Ери Відновлення.

Пройшов тиждень з того дня, коли перша наставлена на ворожих істот пастка знищила тридцять тисяч ксеноморфів. Друга і третя, споруджені чотири дні тому, спромоглись ліквідувати ледь по десять тисяч. До четвертої забігло вже менше тисячі. Здебільшого до пасток тепер потрапляли примітивні підземні диплоподи — ларви і ківсяки. Розумніші й краще організовані адельми швидко навчились уникати випромінювачів. Тепер вони наступали не суцільною масою, а групами з кількох сотень особин. Знищення таких груп неминуче вело до розпорошення сил. Тепер дискоїди вилітали на полювання парами, страхуючи один одного від кульових блискавок, дальнобійність та висотність яких невпинно зростали.

Надходили повідомлення про адельм, здатних керувати плазмоїдами на відстанях до п’ятисот метрів. Ксеноморфи навчились влаштовувати хитрі засідки у заростях і болотах. Навіть чутливі ГРЛ-сенсори іноді не встигали попередити пілотів про живі плазмові катапульти, що чаїлись у мочарах, грязевих озерах і підземних норах. Два десятки дискоїдів були збиті, сотні отримали пошкодження, і кількість боєздатних машин зменшилась до критичного рівня. Наспіх відремонтовані «літаючі тарілки» працювали цілодобово, прискорено вичерпуючи ресурс двигунів і тензогенних муфт[69]. Єдиним досягненням Охоронних сил за цей тиждень було значне сповільнення наступу чужих істот на густо заселену прибережну зону Аврелії. Проте й там ситуація бажала бути кращою. Загони ополченців у містах залюдненого поясу виявляли все нові й