Читати книгу - "Ляльковий дім"

Гіна. Пан Верле, певна річ, розуміє, що Екдаль не якийсь там звичайний фотограф.

Грегерс. Правда, але все-таки…

На горищі лунає постріл.

(Здригаючись.) Що це?

Гіна. От! Знову вони палять.

Грегерс. Вони ще й стріляють?

Гедвіг. Це вони полюють.

Грегерс. Що таке?! (Підходячи до дверей на горище.) Ти там полюєш, Яльмаре?

Яльмар (за сіткою). Ти вже прийшов? А я й не знав. Такий був зайнятий… (До Гедвіг.) Чому ж ти не сказала? (Входить.)

Грегерс. То ти там і стріляєш?

Яльмар (показуючи на двоствольний пістолет). Всього-на-всього ось із цього.

Гіна. Та ви з дідусем ще наробите лиха з цим лівольвером.

Яльмар (роздратовано). Я, здається, вже казав, що така вогнепальна зброя називається револьвером.

Гіна. Ну, від цього вона не стане кращою, я гадаю.

Грегерс. То й ти став тепер мисливцем, Яльмаре?

Яльмар. Ну, так, інколи кроликів постріляємо трішки… Здебільшого заради старого — ти ж розумієш.

Гіна. Мужчини такий дивний народ, їм конче потрібно розважатися.

Яльмар (роздратовано). Звичайно, нам треба інколи розважатися.

Гіна. Ну от, і я точнісінько те саме кажу.

Яльмар. Ну! Гм… (До Грегерса.) І бачиш, якдобре, — горище зовсім осторонь, ніхто не чує, як ми тут стріляємо. (Кладе пістолет на горішню полицю.) Не чіпати пістолета, Гедвіг! Один ствол заряджений. Пам'ятай.

Грегерс (дивиться крізь сітку). У вас і мисливська рушниця є, як я бачу.

Яльмар. Це стара батькова рушниця. Вона вже не стріляє, замок щось попсувався. Але все-таки досить цікава штука. її можна розбирати, чистити, мастити і знову збирати… Звичайно, це все більше батько возиться.

Гедвіг (біля Грегерса). Ось тепер ви можете добре роздивитися дику качку.

Грегерс. Я саме на неї й дивлюсь. У неї одне крило трохи обвисло, здається.

Яльмар. Воно й не дивно, вона ж була підстрелена.

Грегерс. І одну ногу неначе трохи волочить. Чи ні?

Яльмар. Мабуть, трошечки.

Гедвіг. За цю ногу її собака схопив.

Я л ь м a p. A так загалом ніби з нею нічого й не сталося. І це справді дивовижно, коли пригадати, що в неї влучив заряд дробу, й до того ж вона побувала в зубах у собаки…

Грегерс (кинувши погляд на Гедвіг). … І в безодні морській…

Гедвіг (посміхаючись). Так.

Гіна (порається біля стола). Далася їм ця диковинна качка. Упадають біля неї, наче біля принцеси.

Яльмар. Гм! Скоро буде готово?

Гіна. Зараз. Гедвіг, ходім, допоможеш мені.

Гіна і Гедвіг ідуть до кухні.

Яльмар (півголосом). Ти б не стояв тут і не дивився на старика. Він не любить.

Грегерс відходить від дверей на горище.

І краще я зачиню, поки інші не прийшли. (Махаєруками.) Кшш, кшшшш! Забирайтеся! (Піднімає завісу і засуває двері.)

І вся ця механіка — мій винахід. Воно досить цікаво придумувати і обладнувати тут усе, лагодити і поправляти, коли псується. Та й, крім того, це ось пристосування конче необхідне: Гіна не любить, щоб кролики і кури залізали сюди до ательє.

Грегерс. Ну звичайно. Мабуть, дружина твоя й орудує тут усім?

Яльмар. Я взагалі склав на неї всі поточні справи. Це дає мені можливість знайти час, щоб посидіти й подумати про те, що набагато важливіше.

Грегерс. Що ж це таке, Яльмаре?

Я л ь м ар. Дивуюсь, як ти досі не спитав про це. Чи ти, може, й не чув про винахід?

Грегерс. Про винахід?

Яльмар. Невже не чув? Ну, та у вас там, у лісових хащах…

Грегерс. То ти щось винайшов?

Яльмар. Не зовсім ще винайшов. Але я зайнятий цим. Ти, звичайно, розумієш, що коли я вирішив присвятити себе фотографії, то не для того ж, щоб тільки фотографувати тут всяких людей.

Грегерс. Ну звичайно. Так і дружина твоя оце тільки що мені казала.

Яльмар. Я поклявся, що коли вже присвячу свої сили цьому ремеслу, то піднесу його на таку височить, що воно стане справжнім мистецтвом і наукою. І от я вирішив зробити цей незвичайний винахід.

Грегерс. Ав чому ж він полягає? Яка його мета?

Яльмар. О, любий мит, ти поки що не розпитуй про подробиці. На все це потрібен час — розумієш. І ти не думай, що це з марнославства. Я працюю, звісно, не для себе особисто. Ні, передо мною день і ніч стоїть завдання мого життя.

Грегерс. Яке це завдання?

Яльмар. Ти забув старого, вкритого сивиною?

Грегерс. Твого бідолашного батька? Так, але що ж ти можеш, власне кажучи, зробити для нього?

Яльмар. Можу воскресити в ньому почуття власної гідності, знявши ганьбу й уславивши ім'я Екдалш.

Грегерс. То он яке завдання твого життя!

Я л ь м ар. Так. Я хочу врятувати понівечене життя старого. Він був понівечений уже тоді, коли знялася над ним буря. Поки тривало це жахливе слідство, він уже перестав бути самим собою. Пістолет цей… з якого ми стріляємо кроликів… так, він відіграв неабияку роль в екдальській трагедії.

Грегерс. Пістолет? Як же це?

Яльмар. Коли вирок було виголошено, батька мали ув'язнити… він тримав пістолет у руці.

Грегерс. Тримав!..

Яльмар. Так. Але не наважився. Він злякався. Так він уже занепав, так підупав духом. Ах, чи зрозумієш ти це? Він, офіцер, який убив дев'ятьох ведмедів, нащадок двох підполковників… тобто в хронологічному порядку, звичайно. Чи зрозумієш ти це, Грегерсе?

Грегерс. Так, я цілком розумію.

Яльмар. А я ні. І потім пістолет вдруге відіграв роль в історії нашої сім'ї. Коли на батька наділи сірий одяг і ув'язнили… О-о! Це був для мене жахливий час, повір! У мене на обох вікнах були спущені штори. І коли я потай визирав з-за них на вулицю і бачив, що сонце світить, як і колись, — я не розумів цього; бачив, що люди проходять, сміються, розмовляють про щось… і не розумів цього. Мені здавалося, що все життя повинно завмерти, зупинитися, як під час затемнення сонця.

Грегерс. У мене було таке ж почуття, коли померла мати.

Яльмар. У таку хвилину Яльмар Екдаль і приставив пістолет до своїх грудей.

Грегерс. То й ти хотів!..

Яльмар. Так.

Грегерс. Але ти не вистрілив?

Яльмар. Ні. У вирішальний момент я здобув над собою перемогу. Я залишився жити. І, повір, треба було неабиякої мужності, щоб обрати життя за таких умов.

Грегерс. Так… це як на чий погляд.

Яльмар. Ні, це безумовно так. Але це було на краще. Тепер мій винахід не за горами, і лікар Реллінг так само, як і я, гадає,