Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Грот афаліни 📚 - Українською

Читати книгу - "Грот афаліни"

288
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Грот афаліни" автора Павло Андрійович Місько. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 120
Перейти на сторінку:
цим.

— І вони будь-кого слухають? Кожен може наказати, помітити? — запитав той, що писав.

— Судзіра найкраще слухаються, дресирувальника, — сказав Радж.

— Бобі сам любить вилазити, без команди, — встряв у розмову Янг. — Побачить мене, і перший — шмиг на поміст, роззявляє рота… — Голос Янга затремтів, йому раптом стало до сліз шкода Бобі. Отак мало разом поплавали — і на тобі! Злі люди розлучили. «Бідолаха Бобі… Де він тепер? Чи хоч живий? Чия це кров була на помості й на доріжці?»

— Так ви казали, що чули, як уночі гуркотів мотор? — звернувся офіцер до однієї двірнички. Тітки поволі підходили слідом за всіма.

— Ага!.. Я біля малої арени була. І чула, якраз із цього боку — ду-ду-ду-ду, — пожвавилась вона.

— Чого ж ви не підійшли, не поцікавилися? — не втримався той, що писав.

— Я подумала… Та тут же багато чого літає по воді, може, хтось заблудив.

— Двірники чергують щоночі? — спитав Абрахамса офіцер.

— Ні, вони зрідка. Тільки в ті ночі, коли немає на місці Раджа. А цієї ночі його не було, відпросився з хлопчиком на добу. — Абрахамс почав уже трохи оживати, дещо розуміти.

— О котрій годині приходить на роботу дресирувальник… Судзір, чи як його? — розпитував офіцер.

— Ага, Судзір. Повинен уже підійти. Учора він тільки заглянув у дельфінарій і пішов. А сьогодні ж нормальний робочий день, — сказав Абрахамс і ніби спохопився: — Хоча який же він нормальний? Боже, боже…

— Приблизна картина вже вимальовується… Нікому нікуди не відлучатись, будемо ще розбиратися з кожним окремо, — обернувся йти з берега офіцер. — Вільне приміщення у вас є? — звернувся до Абрахамса.

— Немає. Кабінет Крафта замкнутий, я не можу без нього пустити вас туди. І Судзіра ще немає… А в Раджа комірчина, склад, там навіть стола пристойного немає.

— Гаразд, діду… Ми в прохідній влаштуємося. Почнемо з вас, містере Абрахамс.

— Матір божа, свята діво Маріє… Не обминай мене своєю милістю… — зашепотів молитву Абрахамс. — А я ж думав, що уже все!

2

Лежали під кущами напроти прохідної, нудилися. Тітки прилаштувалися окремо, розв'язали вузлики з харчами. Алі, чорний і великий, як безсонна ніч, мовчки курив. З розпитуваннями до Раджа не приставав, бо піхто не знав, як тут усе сталося, а Радж — тим більше: був далеко звідси, на Гірському.

А от де був Судзір? Походжає вже нервово по доріжці біля прохідної, хоч намагається мати вигляд незалежний і бундючний. Хотів він сходити у свою «резиденцію», подивитися, може, знову там щось покрали, але поліцейські не дозволили.

Абрахамса ще мучили, мабуть, з годину. Вийшов з прохідної мокрий, як миша, поплентав наче не своїми йогами у бік головної арени. Може, думав про рибу.

— Вас хоч не били? — стиха запитав Радж.

— Ні-і… О, господи, як усе пережити? — говорив старий, бредучи. — Що мені містер Крафт скаже?

Покликали Судзіра, а не Раджа і не ту тітку, що чергувала вночі біля малої арени.

— Радже, а як тепер буде? — Янг лежав потилицею на його нозі, руку тримав на сумці — у ній урна з прахом предків, кілька горіхів. — Дельфінарій закриється?

— Не знаю. Якщо не знайдуть дельфінів, то все може бути. А може, Крафт нових роздобуде.

— А де вони продаються?

— Не знаю. Цих, що пропали, були наловили… Може, знову найме людей, щоб ловили.

— За гроші?

— А хто тобі задарма що-небудь зробить?

— А раптом у Крафта не вистачить на це грошей? Він же мало не знепритомнів, як записку від тріади одержав. Казав, нема чим платити викуп.

— Відстань! Прилип… Хай Крафтові й болить голова, а не мені.

Але й Раджу вже боліло. У такій ситуації легко залишитися без роботи. Самими надводними й підводними прогулянками Крафт займатися не буде, скаже, невигідно… А куди тоді подітися? Йти шукати місце якогось посудника? Страшна ця крадіжка і дивна. Злодії знали, що цієї ночі в дельфінарії не буде Раджа. Хто їм підказав про це? Тільки той, хто знав напевно. А напевно міг знати той, хто працює в дельфінарії. Підказати чи навіть брати участь у крадіжці могла тільки зацікавлена людина, а то й підкуплена… Абрахамс відпадає, Малу мертвий — отруїли вином. «Ага, ще штришок! Той, хто частував сторожа, знав його слабість. А від чужого, невідомого, Малу і не взяв би пляшку, не дійшов він ще до такого становища…»

Чим більше думав Радж, тим більше напрошувався висновок: уплутаний Судзір. Самі його вправи з дельфінами можуть у будь-кого викликати підозру. А розмови з Пітом? Навіть з того, що підслухано, можна зробити висновок: підозрювати можна й Судзіра. «Немає прямих доказів? Хай здобувають ці докази… На те вони й поліцейські, слідчі… А коли мене запитають, кого підозрюєте, що відповісти? А скажу те, що знаю напевно».

— Радж, а коли поліцейські і мене допитуватимуть, що мені говорити? — перепинив його думки Янг.

— А що ти можеш сказати? Ти нічого не знаєш. Розумієш? Нічого… Ти у дельфінарії недавно. А протягом цієї доби ми були на Гірському. В кого були, з ким туди пливли, з ким назад, можеш говорити. Це ти знаєш. У нас повне алібі, не бійся.

— А в Судзіра немає цього алібі?

— Судзір хай сам викручується. Головне — зайвого не базікати.

На диво, Судзіра тримали на допиті не дуже довго. Вийшов, постояв коло дверей, шукаючи поглядом Раджа. А коли побачив, то примружив ненависно очі.

— Ти що це наплів про мене? Ти бачив, що я командував, щоб дельфіни вискакували на поміст? Щоб їх брали готовеньких?

— Радж Сінх, зайдіть! — вигукнув поліцейський, прочинивши двері.

Радж пішов просто на Судзіра, йшов і говорив:

— Це я бачив на репетиціях, а не сьогодні вночі. На виставах… І я сказав, що тебе дельфіни слухаються більше, ніж будь-кого. То хіба це неправда?

Судзір гмукнув, стулив і без того вузькі губи. Але відступив ліворуч, дав дорогу Раджу. Ради? не бачив, як поволі сів на траву Янг, той уже був підготувався кинутись на допомогу братові, якщо почнеться бійка.

Поліцейські сиділи за маленьким столиком біля вікна носом до носа. Більше табуреток не було, та ніхто й не збирався запрошувати його сісти. Радж став під шафочкою з ключами, руки заклав за спину, ніби арештований.

— Я мушу зробити заяву, протест, — сказав рішуче. — Для протоколу… Я не стверджував, що Судзір брав участь у крадіжці і допомагав брати дельфінів. І прошу в цьому на мене не посилатись!

— А хіба я на тебе посилався? — безневинно спитав офіцер. Подивився на Раджа знизу вгору, але все одно вийшло, ніби згори.

1 ... 74 75 76 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грот афаліни"