Читати книгу - "Юлія, або Запрошення до самовбивства"

— Слухайте, у вас якась священницька термінологія!

— А може, я справді священик біля такої жінки, як ви?

— Ви що? Дешевий провінційний зальотник чи просто примітивний нахаба? Слухайте Хомухіна!

— Чхав я на вашого Хомухіна і на все, що було й буде довкруг цих хомухіних! Ви дозволите доторкнутися до вашої руки, до плеча, до…

— І що це вам дасть?

— Ви дозволите одне запитання?

— Наприклад?

— Ви народилися не в Ташкенті і не в сорок другому році?

— Як смішно! До чого тут Ташкент і сорок другий рік?

— Бо коли все це, то може бути інцест.

— Інцест? А що це таке? Я не знаю.

— Юліє, — тяжко зітхнув під номенклатурним словоливством Хомухіна Шульга, — я вас прошу, заприсягаю всіма силами своєї слов’янської душі, послухайте мене, повірте мені, віддайтеся і здайтеся мені, моїй силі, моїй сназі, моїй знемозі, коли хочете…

— О Боже, спаси й помилуй! Ви таки справді божевільний! Коли ви не замовкнете, я встану і піду від вас.

— Ви від мене нікуди не підете. Це можна було робити, доки я не знав про ваше існування. Але тепер…

— Тепер? Що тепер?

— Я знав вас у Ташкенті, тоді в Європі, в Судетах, знав на Дніпрі, тепер Волга… Тяжіння материків, гір, великих гір… Все тяжіє… Подібне прагне до подібного. В «Бенкеті» Платановім запитання: «Чи любиш мене?» — означає: чи бачиш ту саму істину?..

— Залицятися з допомогою Платона? І вас тримають на роботі?

— Зрозумійте мене правильно. Я незмірно далекий від вульгарних пожадань… Ви для мене справді спокуса, найбільша і найстрашніша з усіх можливих спокус, але не просто фізична, тілесна, а найперше духовна. Бо що таке фізичний світ? Це тільки символ світу духовного, і цей символізм пронизує все живе. Платон знав про це, як видно з його двічі розділеної лінії, що згадується в шостій книзі його «Республіки…». На цей закон вказують і Якоб Беме, і майстер Екгарт, і всі містики в своїх темних, загадкових писаннях. Печать і відбиток, природа й істина, Бог блажен у чоловікові, а чоловік блажен у Богові, і в обох саме блаженство…

— Яке ж місце відводите ви для мене в своїх божевільних координатах? Що я — печать чи відбиток?

— Ви спокуса і блаженство. Сила жінки в силі спокуси. Спокуса вища від влади, це панування над символічним всесвітом, тоді як влада — це панування лише над світом реальності, який завжди обмежений, нудний і, зрештою, набридливий. Жіночність спокушає тому, що ніколи не опиняється там, де мислиться. Сьогодні ми спостерігаємо еротичну полівалентність, безмежну потенційність пожадання, лібідінозні розгалуження, заломлення, напруження — всі багаточисленні варіанти, одної визвольної альтернативи, що випливає із сфери психоаналізу, звільненого від Фрейда, або з сфери пожадання, звільненого від психоаналізу, і за зовнішнім роздуванням сексуальної парадигми всі вони змикаються, засвідчуючи можливу нейтралізацію структури, втрату нею відмінностей, які її організують…

Вона поглянула на Шульгу з неудаваним острахом.

— Ви таки справді ненормальний?

— Це не я. Це французький філософ Бодріяр.

— А ви?

— А я ждав і шукав вас двадцять п’ять років. І тепер вимушений на цій ідіотській нараді… З цим кретином Хомухіним…

— Не забувайте: він мій шеф.

— Плювати! Я повинен вас побачити без шефів і без нікого…

— Окрім того, я мати сімейства, в мене у Москві чоловік, шестирічний син…

— Це не має значення! Ніщо не має значення після того, як я вас знайшов!..

Але тут Хомухін добурмотів свою шпаргалку, кинув керівний погляд на аудиторію, вмить відзначив, у якій небезпечній близькості до двох цілковито небезпечних чоловіків перебуває його «головний спеціаліст», і негайно зробив відповідні оргвисновки.

— Запитання в письмовій формі, — поважно промовив Хомухін, — а тим часом попросимо висловитися нашого колегу з України товариша Шульгу!

О, прокляття!

Та Хомухіну й цього було не досить.

— За ним, я думаю, — насолоджуючись своєю владою, з усміхом василиска прорік він, — скаже свою думку наш колега з Вірменії товариш Давтян, а всіх бажаючих виступити ми попросимо зафіксувати шановну Юлію Никонівну… Прошу, Юліє Никонівно…

Послужливий Фелікс уже тягнув звідкись крісло, щоб поставити поряд з кріслом Хомухіна… Торжество демократичного централізму…

— Швидше електрона не побіжиш і вище максимальної напруги не стрибнеш, — втішав Шульгу Ашот, коли вони за годину знов опинилися в барі і пили шовковистий вірменський коньяк, який, щиро кажучи, іноді може замінити навіть жінку, та тільки не для Шульги і не Юлію.

Роки, десятиліття цілі він був мовби в летаргії, ніби мумія фараона в скляній музейній труні. Зовні неначе, як усі, щось робив, навіть досягнув чогось у житті, та водночас знав, що це тільки сплячка, анабіоз, якась містична гібернізація[15], мов занесений снігами вербовий прутик, спав він, і всі живі соки в ньому завмерли, не струменіли, не народжували бруньок, пухнастих котиків, ніжних листочків… Та ось могутній клич пробивався крізь сніги і вічну завмерлість, і все оживало, здригалося, росло, розквітало. Бо він знов зустрічав ту саму жінку! Що це? Як пояснити, як розгадати цю тайну, що спалювала його думку і знищувала саму плоть? Це була якась містика. Жінка могла бути тільки одна–єдина, тоді виявилося, що їх може бути кілька, та однаково вони неминуче зливалися в ту саму, і не тільки зовнішня подібність, а навіть звук голосу, аромат і тепло тіла, сухий шелест тонкого волосся, розметаного в темряві перед його ошалілим од щастя лицем, немов золототканий покров захвату й знемоги, — все було те саме, дане й дароване йому спервовіку, найвищий дар і найвище блаженство!

Шульга хотів сп’яніти і не міг. Він пив, обіймав Ашота за маслакуваті плечі, допитувався:

— Ну, Ашоте, ти ж мудрий чоловік, ну що це таке, можеш ти мені пояснити?

— Теорія форм.

— Яких форм? До чого Тут якісь чортові форми?

— Хіба я знаю? Це не я, це, здається, Декарт. Природа — мов велетенський ливарний цех… Одне слово, форма, в неї заливається розтоплений метал, і одержуємо потрібний виливок… Коли художнє литво, то там бронза, срібло, золото, може, й платина… Люди — це, мабуть, не чавун і сталь, за деякими ішнятками, як, скажімо, наш залізний Фелікс або незабутній товариш Сталін, а художнє литво. І