Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Переспівниця 📚 - Українською

Читати книгу - "Переспівниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Переспівниця" автора Сьюзен Коллінз. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 92
Перейти на сторінку:
— додала Кресида.

Чудово, ця жінка ще й з людей Плутарха! Якщо вона не здасть нас Капітолію, то зможе повідомити Плутарха, а отже, й Коїн про наше місцеперебування. Ні, крамниця Тигріс — точно не ідеальне місце, але іншого в нас не було. Та й чи захоче Тигріс допомогти нам? Її погляд блукав між стареньким телевізором на прилавку й нашими обличчями, так ніби вона силкувалася нас пригадати. Щоб допомогти їй, я зняла шарф і перуку та ступила крок уперед, щоб світло екрана упало на мене.

Тигріс загарчала — точно як Денді, зіскочила з крісла та зникла за довгими рядами хутра. Щось цокнуло й ковзнуло, а тоді Тигріс помахала рукою, поманивши нас за собою. Кресида поглянула на мене, ніби запитуючи: «Ти впевнена?» Та хіба у нас був вибір? Якщо повернемося на вулицю, нас чекає полон або смерть. Відкинувши хутро, я побачила, що Тигріс відсунула одну з панелей внизу стіни. В отворі виднілися кам’яні сходи. Тигріс жестом запросила нас усередину.

Все довкола кричало: «Пастка!» В якусь мить я запанікувала й обернулася до Тигріс, силкуючись упіймати погляд її жовтуватих очей. Чому вона нам допомагає? Вона не Цинна, який був готовий пожертвувати собою заради інших. Ця жінка — втілення капітолійської обмеженості. Вона була зіркою Голодних ігор, аж поки... аж поки не перестала нею бути. Може, це воно і є? Гіркота? Ненависть? Помста? Власне, ця думка трохи мене заспокоїла. Жага помсти може жити в людині довго й горіти палко. Особливо якщо кожен погляд у дзеркало підживлює її.

— Снігоу викинув вас з Ігор? — запитала я. Тигріс нарешті глянула на мене. Мабуть, зараз її невидимий тигрячий хвіст невдоволено сіпнувся. — Бо ви ж знаєте, я збираюся його вбити.

Її уста розтягнулися, і я сприйняла це за посмішку. Переконавшись, що Тигріс не зовсім божевільна, я рушила вниз.

На півдорозі я наскочила на ланцюг — зачепила його, і сховок освітила флуоресцентна лампа. Це був крихітний підвальчик без вікон і дверей. З низькою стелею, але широкий. Мабуть, прохід між двома справжніми підвалами під помешканнями. Про існування цього місця майже неможливо здогадатися, хіба якщо зробити точні виміри. Підвал був холодний і вогкий, устелений безліччю шкур, які вже роками не бачили сонця. Якщо Тигріс не здасть нас, то сумніваюся, що тут нас хтось знайде. Коли я дісталася бетонної підлоги, мої товариші уже спускалися сходами. Панель ковзнула назад. Я чула, як зарипіли коліщата: до стіни підкотився вішак із хутром. Тигріс повернулася до свого крісла за прилавком. Її крамничка проковтнула нас.

І саме вчасно, бо Гейл уже ледве тримався на ногах. Ми зробили зі шкур ложе, зняли з Гейла усю зброю і вклали його на спину. В іншому кінці підвалу був кран, на землі кругла решітка — стік. Я покрутила кран, і у відповідь почулося шипіння, порскання, й нарешті полилася іржава вода, яка, втім, за кілька хвилин очистилася. Ми промили Гейлові рану на шиї, і стало ясно, що бинтів тут замало. Треба зашивати. В аптечці була голка та стерильна нитка, однак серед нас не було медиків. Мені спало на думку, що з цим найкраще впоралася б Тигріс. Вона ж стиліст, тому повинна знати, як працювати голкою. Але тоді в крамниці нікого не залишиться, та й вона уже й так багато для нас зробила. І я змирилася з тим, що сама найбільше пасую для цієї роботи, зціпила зуби й наклала шов — кілька нерівних стібків. Краси він не додасть, зате допоможе. Змастивши його антисептиком, я замотала рану бинтом. Дала Гейлові трохи знеболювального.

— Тепер спи. Тут ми в безпеці, — мовила я до Гейла. Він миттю заснув.

Поки Кресида з Полідевком стелили нам ложа зі шкур і хутра, я взялася до Пітиних зап’ясть. Обережно змила засохлу кров, змастила рани антисептиком і замотала під кайданками бинтом.

— Рани треба промивати, бо інфекція може поширитися і...

— Катніс, я знаю, що таке зараження крові, — мовив Піта. — Хоча моя мати й не цілителька.

Я немов перенеслася в часі — то була інша рана, інша пов’язка...

— Саме ці слова ти вимовив під час перших Голодних ігор. Правда чи ні?

— Правда, — відповів Піта. — А ти ризикнула життям, щоб роздобути ліки і врятувати мене?

— Правда, — я знизала плечима. — А зробити це я змогла тільки тому, що перед тим ти врятував життя мені.

— Невже?

Здається, мої слова збентежили його. Мабуть, справжні спогади боролися з кошмарами, тому що Пітине тіло напружилося, а щойно накладені пов’язки за зап’ястях вкрились яскраво-червоними кривавими плямами. А тоді, мов із нього випустили повітря, він розслабився.

— Я такий утомлений, Катніс.

— Поспи, — мовила я. Але він не міг заснути, поки я не пристебнула його кайданками до поруччя. Хіба зручно спати з руками, задертими над головою? Однак за кілька хвилин Піта заснув.

Кресида з Полідевком уже приготували для нас лежанки, перебрали запаси харчів і медикаменти й чекали на мої вказівки щодо того, хто стоятиме на варті. Полідевк не спав кілька днів, а нам із Кресидою вдалося кілька годин подрімати. Якщо миротворці увірвуться в підвал, то ми всі опинимося в пастці. Тепер ми на милості старої жінки-тигриці, якою — на що я дуже сподіваюся — керує всепоглинаюча жага смерті Снігоу.

— Не думаю, що є сенс стояти на варті. Давайте просто виспимося, — мовила я. У відповідь я отримала два кивки на згоду, і всі ми зарилися в м’яке хутро. Вогонь у моєму нутрі погас, а разом із ним полишила мене й сила. І я віддалася в обійми м’якого пліснявого хутра й забуття.

Запам’ятався мені всього один сон. Довгий і нудний, у якому я намагалася дістатися Округу 12. Уві сні домівка моя була ціла й неушкоджена, з живими мешканцями. Зі мною їхала Еффі Тринькіт у яскраво-рожевій перуці й пишному вбранні. Я все намагалася позбутися її, але вона з’являлася знову та знову, наполягаючи, що має супроводжувати мене, контролювати, щоб я не збилася з графіку. От тільки нас просто переслідували затримки: то бракувало якоїсь печатки, то Еффі зламала підбор... А тоді ми провели кілька днів на похмурій станції Округу 7, чекаючи на потяг, який так ніколи й не прибув. Прокинувшись, я почувалася гірше, ніж після найстрашніших нічних кошмарів, кривавих і жахливих.

Кресида, яка єдина не спала, сказала, що зараз по

1 ... 74 75 76 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переспівниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переспівниця"