Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

Третій комплекс арґументів — мовляв, дотогочасне становище США й інших західніх держав в українській справі, становище повної іґнорації, не має значення для їх ставлення під час війни. Досі була політика недражнення большевиків й уступок, а зі зміною цього курсу прийде позитивне трактування нашої справи.

Коли шукати за реальними підставами для таких тверджень, то показується, що їх немає, що це самі побожні бажання й надії, без твердого ґрунту. Безперечно, що такий зворот був би дуже побажаний для нашої справи і закордонна акція, зусилля цілої емі-ґрації мусять робити все можливе, щоб він прийшов. Якби це сталося, тоді легко було б достроїти нашу політику до сприятливішого відношення зовнішніх сил. Але годі будувати свої пляни на самих сподіваннях, коли дійсність є цілком інша.

Ті, що покладаються на поправу постави Америки, покликаються на логіку й рації її ж таки протибольшевицької політики, як вона, з їхнього погляду, повинна виглядати під час війни, щоб запевнити західнім державам перемогу. Вони кажуть: «та ж інакше не може бути. Західні держави не можуть провадити війни з СССР і не включити визвольної боротьби підсовєтських народів в один фронт; вони мусять поставити в цілі війни теж державне визволення всіх народів, в тому й України. Адже ж усі знають, що Гітлер програв війну на Сході головно через те, що неґативно поставився до справи самостійности України й інших народів. Америка не буде повторяти його помилок, тим більше, що в неї нема тих мотивів; вона ж не може поневолювати, ні окупувати України, нема жодних причин, чому самостійність України була б для неї небажана?»

На такій логічній аргументації люди будують свої сподівання. Це логічно, з нашого погляду, і за цим промовляє об'єктивна оцінка політичних інтересів західніх держав. Але часто в політиці народів логіка не має вирішного голосу і не раз діється таке, що цілком наглядно йде в розріз з об'єктивною доцільністю. Щоб правильно передбачити, яку політику поведе якийсь нарід, треба брати до уваги ті існуючі, діючі й потенціяльні чинники в його політичному думанні і поступуванні, які в даній ситуацій будуть мати вирішальний вплив.

Якою логікою, якими раціями можна виправдувати політику безпринципного пактування і цілком зайвих уступок західніх держав з Америкою на чолі супроти большевицької Росії? В ім'я яких ідей трактували вони большевиків, уже по війні, як своїх союзників і замикали очі на те, що мають справу з найгіршою тиранією, з народовбивцями і з системою найбільших злочинств проти Бога, над людиною, над народами, над всякою свободою і всіми цінностями? Задля чого, для яких, хоч би найменших, власних користей вони погодилися на те, що Росія не тільки взяла собі львину частину воєнної перемоги, але й загарбала інші нові народи, в тому й їхніх союзників? Чому так довго толерували те, що большевики захоплювали все нові країни, непомірне побільшуючи свій потенціял, і експлуатуючи все загарбане, перетворюють всі сили й засоби на небувалу воєнну машину, направлену проти решти світу, в тому і проти самих західніх держав? Що їх змушувало так пасивно все сприймати і при тому шукати з большевиками співпраці? Чи вони цього не розуміли, не бачили?

Як хто в це вірить, то чим пояснити, що Захід кілька літ затикав собі вуха й затулював очі, щоб не чути й не бачити того, що їм показували і говорили ті всі свідки, які большевизм пізнали до основ, пережили його і показували наслідки його роботи на організмах своїх народів! Що зробили правлячі й провідні кола західніх держав, щоб дати змогу промовити до їх суспільств еміграціям поневолених большевизмом народів, щоб ті суспільства пізнали правду про російсько-комуністичний імперіялізм?

Таких питань можна ставити безконечно, і їх поставить історія, а, може, й сучасна генерація самих західніх народів. Бо їй прийдеться в неминучій війні скласти страшні жертви під ударами тієї сили, яку їхня політика дозволила і допомогла большеви-кам кувати й побільшувати кров'ю і потом поневолених народів. Де ж відповідь на ці питання? Ані логіка, ані рація власних інтересів, ані політична доцільність, ані сумління, ані відповідальність не дають стійкої відповіді. А все це таки діялося, це реальні факти. І вони мають свої причини, за ними стоять якісь рушії, якісь сили й закони, що діють в політиці теперішнього Заходу. І про це йде. Не на те заторкуємо тут ці питання, щоб підносити обвинувачення, бо це не наша роля, а жодні слова не мають в цій матерії значення, якщо вони не порушують страшні діла. Але тут мова про наше розуміння дійсности, про її оцінку і про висновки для нас самих. Бо від правильних висновків залежить й обрання правильного шляху.

Не можна цілу повоєнну політику західніх держав, а зокрема відношення до української справи, поминати, відкладати до минулого, як часову тактику, чи хоч би як помилку, яка проминула і не повториться. З другого боку, так само фальшиво було б коротко сказати собі — «це безнадійний стан» і робити такий висновок, що «нам нічого доброго не можна сподіватися від Заходу і від його війни з СССР». Одне і друге трактування справи не речеве, а поверховне і настроєве, одне і друге провадить на манівці. Нам треба, критично проаналізувавши розвиток за останнє десятиріччя, відділити проминаючі явища, елементи тактики, шукання, і т. п. від глибших, тривкіших причин. Особливу увагу мусимо звернути на такі спонуки, сили, закони й методи в політичному думанні і діянні західніх народів, які мають тривкий вплив, які вирішували дотепер про їхнє відношення до справ України і вирішуватимуть на майбутнє. Бо тільки на цій підставі можемо передбачити їх поставу до нас у різних ситуаціях.

Тут не будемо займатися такою аналізою, ані спробою систематизування тих факторів. Хочемо відмітити деякі з них, важливі для відповіді на питання, чи у війні зміниться ставлення Заходу до справи визволення України так, як нам би це бажалось, себто, само від себе, на що хоче спертися обговорювана тут політична концепція.

В цілій повоєнній політиці Заходу супроти СССР, США відо-грають провідну ролю. Так само буде і у війні з большевиками. Становище Америки буде менш-більш пропорційне до її мілітарного вкладу, а цей домінуватиме не тільки з уваги на її найбільший природній потенціял, але й через цілеве наставлення її партнерів. Скрізь там, де розвиток іде по лінії конфлікту з СССР, Англія, а за нею інші європейські