Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Ми померли, — видихнула Гелен, — тому я чую твій голос.

— Ні.

— Але сингулярність… Ніхто не може жити за горизонтом подій.

— Вашому екіпажу нічого не загрожує. Ви під моєю опікою.

— Але…

— Тихше, — зараз сюди наближається Рольс. Він буде здивований, якщо почує, що ти з кимось говориш. Я зникну, а коли ти лишишся сама — повернусь.

Голос стих. Гелена притислась головою до скляної стіни позаду і побачила, як кілька крапельок поту повільно капнули на стільницю. «Слухова галюцинація», — прошепотіла вона побілілими губами. Цієї миті в коридорі почулися кроки.

— Ви з кимсь розмовляли, лікарю? — Рольс мав підозрілий вигляд. Відчувалося, що він прийшов з дорученням, яке не хотів виконувати.

— Вам вчулося, інженере, — відповіла Гелена.

— Дивно, — Рольс недовірливо обвів кімнату поглядом. — Капітан Грак… — почав він і запнувся.

— Що з ним?

— А що, з ним мало щось статись?

Гелена стенула плечима, намагаючись поводитись невимушено. Але думки не давали їй спокою — голос… він попередив її про прихід Рольса задовго до того, як вчулися кроки. Боже, що відбувається?

— Капітан Грак збирає екіпаж. Він має дещо нам повідомити. — слово «дещо» Рольс зумисне підкреслив.

Проте Гелена була така незібрана, що не вловила суті мовленого.

— Зустріч відбудеться негайно. Поспішіть. — Рольс зник за дверима.

Гелена ніяк не могла оговтатись від шоку. Вона інтенсивно потерла щоки і промасажувала шию. В кімнаті стояла німотна тиша і вона навіть не була певна, що розмова зі Стрільцем А відбувалася насправді.

…

Інженер Рольс повідомив екіпаж про наказ капітана Грака і тепер невпевнено тупцював біля його дверей. Раніше він би ніколи не наважився зайти до кабінету без виклику, але ситуація змінилася. Життя усіх мандрівників було під загрозою і це стирало бар’єри. Для сміливості Рольс кашлянув і постукав у двері.

— Увійдіть, — голос капітана звучав хрипло.

Переступивши поріг, Рольс одразу прозвітував:

— Я передав ваше розпорядження усьому екіпажу. За кілька хвилин вони зберуться в залі. Можемо рушати.

— Гаразд, Рольсе, — капітан підвівся.

— Капітане Грак, — гучніше, ніж завжди мовив Рольс і його голос неприємно різонув тишу.

— Що, Рольсе? — капітан здивовано звів брови.

— Я хотів поговорити з вами про одного члена екіпажу…

Грак уважно подивився на інженера.

— Мене турбує Гелена Арон, капітане, — мовив Рольс.

Грак насупився.

— Що з нею?

— Я чув як вона з кимсь розмовляла, коли підійшов до її кімнати, проте всередині нікого не виявилося.

Грак голосно розреготався:

— Схоже, ми усі тут потихеньку втратимо здоровий глузд.

— Питання не в цьому, капітане. Ми не знаємо як впливає на нас Стрілець А. До того ж, можливо, засмоктані не ми одні.

— Що ви хочете цим сказати, інженере?

— Гелена Арон. Вона з кимось розмовляла. — чітко повторив Рольс.

Капітан насупився ще дужче:

— Невже ви думаєте, що вона б стала це приховувати?

— Я сам чув.

— Але ж ви нікого не помітили.

— Нікого матеріального. Але, — Рольс запнувся, — це не означає, що тут не можуть існувати нематеріальні істоти, а їхні наміри можливо зовсім недоброзичливі.

— Зрозуміло, — мовив капітан. — до всіх наших халеп додалася ще одна. Спробуйте все з’ясувати у самої Гелени.

— Якщо ви не заперечуєте я проведу стеження.

Грак стенув плечима.

— Якщо це потрібно, інженере. — і вже в дверях буркнув, — Чортівня якась…

Коли Гелена переступила поріг зали, за столом вже зібрався увесь екіпаж. Лейтенант Ятуб підвівся і відсунув Гелені стільця. Вона стримано хитнула головою і присіла. Біля кожного з присутніх стояла склянка з водою. Проте пити ніхто не поспішав.

Капітан Грак виглядав бездоганно. Усі ґудзики на мундирі застібнуті, виголений і зачесаний. Та погляд мав відсторонений.

Капітан добре тримався, але легке тремтіння пальців видавало його занепокоєння.

— Я зібрав вас тут, щоб повідомити, — почав він і запнувся. — Повідомити дві новини. Поршу вас бути витриманими і сприйняти все спокійно.

Пауза.

Здавалося він хотів заспокоїти не екіпаж, а себе. Рольс підбадьорююче глянув на капітана. Той відкашлявся і продовжив.

— …Операція по наближенню до чорної діри для забору світла провалена. Корабель опинився надто близько до неї і ми перетнули горизонт подій.

Присутні не ворухнулись. Можна було подумати, що їм вже все відомо, або, що вони не усвідомили почутого. Тиша ставала нестерпно напруженою. Та капітан, здавалося, і не збирався продовжувати. Тоді ініціативу перебрав Рольс. Запинаючись, він почав роз’яснювати, що відбулося.

— За законами фізики нас мала знищити сингулярність Стрільця А. Однак, з якихось причин цього не сталося. Я бачу цьому лише два пояснення: або відомі нам фізичні закони тут не діють, або Стрілець А усупереч нашим уявленням про чорні діри, має розум і не бажає нас знищувати. Мені невідомо скільки ще це триватиме. Але нам треба колективно вирішити, що робити далі.

— Потрібно повідомити Землю про ситуацію, в якій ми опинились, — підключився до розмови астроном Орл.

— Для Землі нас більше не існує. Ми щезли з її радарів, щойно перетнули точку неповернення. Думаю, нас вважають загиблими, — випалив Рольс, уважно вдивляючись в обличчя колег.

Ніхто не поворухнувся. Лише у лейтенанта Ятуба вихопилося:

— О! — але він миттю змовк і вхопився за свій перебинтований лікоть.

— Отже, від Землі порятунку чекати марно, — констатував Орл.

— Навіть якби вони намагалися, це не дало б жодних результатів. Допомогти можна лише, знаходячись в безпосередній близькості до зірки, але в такому випадку вирватись з її горизонту подій нереально. — відповів Рольс.