Читати книгу - "Пан Халявський"

Я дуже здивувався, коли Петрусь, як тільки зажадали від нього задовольнити мене, бо я не мав дому, запропонував мені жити в його будинку. А який цей будинок, так просто як намальований! Кам'яний, на два поверхи, під бляхою, не бійся нічого. На кожному поверсі по дванадцять кімнат. Се чудо — такий будинок зляпав брат Петрусь. Незвичайний розум! От він з першого ж слова дає мені цілий поверх, та ще горішній, парадний, прегарно прикрашений, і дає з тим, що кожний з нас є повний господар свого поверху (Петрусь оставив собі нижній, а мені, як майбутньому жонатому, парадний) і має повне право на свою уподобу переробляти, ламати й переміняти, не питаючи один у одного ні ради, ані згоди. Добре. На тому покінчили, підписали папери, а потім усі артикули й, замість замиритися, кінчили, як я описав. Предводитель навіть перехрестився, провівши нас, і потім скрізь малював нас вельми непринадно. Йому можна вибачити. Він прибув до нас із іншої губернії, і се перше таке казусне діло йому трапилось, як наше. Потім він прикусив язика. Де ділять, там і сваряться.

Багаті сваряться, бо є чим ділитися; а бідні сваряться, бо нема чим ділитися. Це не ми вигадали.

І ось іще в чому видався мені чудним предводитель. Чув я, що він, стороною розповідаючи про наш поділ, винуватив моїх батенька і матінку, що не турбувалися про наше виховання й не посіяли в нас шляхетних правил. Наше виховання було всім відоме; а своїми дітьми він не міг похвалитися: сухі й худі, наче тріски. А правила нам викладали і пан Книшевський, і доміне Галушкинський з усіх предметів. Які ж інші правила були б у нас, окрім шляхетних, коли ми щонайшляхетніші й у нас тече давня дворянська кров? Не сподобалося предводителеві те, що ми за своє змагалися й, коли заходило про зайвий карбованець, забували, що маємо діло з рідними братами. Так се, за його правилами, виходить, що як тільки подобається щось братові, так і поступайся йому, а сам задовольняйся тим, що він тебе ніжно обійме? Ні, стривайте, будь ласка! Се вони заводять такий метод, а чи буде він корисний в окремих випадках, то ще побачимо. Як на мене, то чи брат він мені, чи сват, а своїм я, за ніж готовий узятися, не поступлюся. Багато можна було б про се говорити, та теперішні люди не зрозуміють нас. Замовкнемо й повернімося до приємнішого сюжету.

Як покінчили ділитися, так і зникли всі перешкоди до щастя-долі моєї. Новий родитель мій полічив, що коштувала подорож до С.-Петербурга, життя там і тут у нього в домі, всі витрати в справі, і на все те зажадав від мене позичкового листа — ce primo. Потім, вважаючи за потрібне, щоб моя жінка принесла мені чудове придане, замовив усе приставити з Полтави та з Роменського ярмарку, теж за мої гроші, а наостанку ласкавий тесть мій полічив, скільки припаде на жінку мою, якщо я помру, з рухомого й нерухомого майна, і на все те подав мені підписати папір, котрий закріпляв за нею все те за живоття при мені. Та ні, новий мій батеньку! Я вам не Горб, колишній ваш поміщик, з котрим ви що хотіли, те й робили; я вам не піддамся.

Переглянувши папери й облічивши, я побачив, що Онисенька обійдеться мені дуже недешево. За такі гроші, що платитиму за неї, можна б купити величеньке село, а тут я беру одну тільки штуку. Зміркувавши все те, я став не погоджуватися й делікатно пояснювати, що не хочу так дорого платити за жінку, котра, якщо вже довелося правду казати, то не дуже мені й подобається (Онисеньки на той час не було тут, і тому я був поза коханням), і якщо я погоджувався одружитися з нею, так то з чемності, за участь її батька в справах моїх; а почуваючи, після подорожі до Санкт-Петербурга (тут задля поважності, я вимовляв кожне слово осібно й виразно), в собі незвичайні здібності, я можу знайти жінку луччу за його дочку — і все отаке я пояснив йому.

Новий або, лучче сказати, сумнівний батенько мій засоромився дуже від моїх щирих пояснень, зопрів, утирався й, набравшись духу, став — та ще як? — загрожувати судом, позовом за ганьбу, вічним процесом: та я, наче гора, був твердий і вже став розпалюватися, а борони боже мені розпалитися! Тут я нікого й ні в чому не поважаю; не слухаючи нічого, наговорю такого, що купи не держиться, та, немовби щоб одвернути все те, де взялася — Онисенька! Здається, батько моргнув, щоб по неї пішли. Вона в легкому вбранні, якась така, що схиляє, до кохання, раптом вискочила й стрімголов просто мені на шию… шельма! Знала силу своїх чарів!.. Та й ну обіймати мене, пригортати, пестити, цілувати й різними невинними іменами називати. «Він підпише, — раз у раз кричить вона, — він підпише; він розумний, він душечка, він красунчик…» і се й те, все від щирого серця мені торочить: «Він підпише!..»

Бух!.. обсипуваний її пестощами, ніжностями, не заперечуючи нічого, я звільнив з її рук свою й підписав усе, що мені запропонували. І хто б то не підписав навіть смертного на себе вироку, якби спонукала його до того молоденька дівчина, в ранковій суконці, що напівзатуляла все святотаємне, дівчина, котра, охопивши своїми рученьками, цілує вас… не вона, так канальські чари її переконають вас, як і мене. Я ні про що не думав, нічого не лічив, а тільки дивився… ні!