Читати книгу - "Діаболік"

Тайрус розсміявся.

— Почекаємо закінчення служби. Краще, якщо це не буде виглядати так, ніби Сайдонія Імпірінс вибивала з мене повагу до Живого Космосу.

Його слова наштовхнули мене на думку.

— Ваше Високопреосвященство, — мовила я, дещо усвідомивши, — Донія є... — у мене защемило в грудях. Я поборола свої емоції й продовжила далі. — Сайдонія була дуже набожною. Так, вона розділяла інтерес батька до науки, але водночас регулярно відвідувала служби.

Він підняв брову.

— Так, я чув про це.

— То чому б нам не скористатися цим? Ви запропонували показати на публіці, що я позитивно на вас впливаю, то чому б не зробити це в такий спосіб? Ви можете догодити Люмінарцям вашою невірою і водночас вдовольнити примхи Вельмишановного Панства, відвідуючи служби на мою вимогу. Вельмишановне Панство змириться з тим, що ви богохульник, якщо ви покажете, що готові бути палким прихильником віри Геліоніки, коли вас до цього закликають.

— Дуже розумно, — сказав Тайрус посміхаючись. — Люди побачать, як ти переконуєш мене відвідувати служби, незважаючи на мою незацікавленість. Чутки поширяться на кораблі поміж найманими працівниками Домітріанів і навіть досягнуть Хризантеміума... Сайдонія фон Імпірінс позитивно впливає на божевільного.

Що ми і зробили.

На малонаселеному кораблі служби в геліосфери були доволі дивними. У центрі, ближче до вікарія, завжди мала стояти особа вищого рангу, люди з нижчим соціальним статусом розташовувалися подалі. Отже, у внутрішньому колі стояв лише Тайрус, у наступному — я, а за мною — Невені. У зовнішніх колах збиралися слуги, наймані працівники, Служниці.

Кілька разів під час служби Тайрус починав нервувати й хотів піти. Але щоразу я відмінно грала свою роль і, порушуючи протокол, ступала у внутрішнє коло, щоб покласти руку на його плече, демонстративно «нагадуючи» йому про його обіцянку.

Тоді він розвертався і посміхався до мене через плече, демонструючи всім, як він потурає своїй новій любові, і наскільки терпляче до неї ставиться. Я відчувала, як очі найманих працівників впиваються в нас. Подумки вони вже складають звіти для тих, хто підкупив їх у Хризантеміумі: багато охочих заплатити за клаптики донесень, зібраних під час поїздки зі спадкоємцем Домітріаном.

Невені, зі свого боку, сиділа мовчки і нерухомо, спрямувавши за вікно невидющий погляд.

Я наздогнала її після служби. Коли вона рушила до коридору, що вів до її кімнати, я запитала:

— Пообідаєш зі мною?

Ми не розмовляли відтоді, як я розповіла про свої стосунки з Тайрусом, і це турбувало мене більше, ніж я хотіла визнавати.

Невені обернулася, але не поглянула мені у вічі.

— Я не голодна.

Я намагалася підібрати слова.

— Ти хоч рада, що повертаєшся додому?

— Сайдоніє, це ти заступилася за мене?

— Я сказала Тайрусу, що ти можеш допомогти. Ти можеш заспокоїти заворушення.

Невені гірко і безнадійно розсміялася.

— То ось яка в мене роль. І як я маю це зробити? Мої люди знають, що Імперія та віра Геліоніки стоять на шляху прогресу. Імперія через податки забирає в Люміни більше, ніж Люміна отримує від Імперії. Фактично, що Імперія робить для нас? Захищає нас? Від чого? Імперія і є нашою найбільшою стратегічною загрозою! Імперія з її загниваючим Вельмишановним Панством і його древніми кораблями, що лише збільшують площу вбивчого простору!

Я озирнулася, аби переконатися, що ніхто не підслуховує цю небезпечну розмову.

— І на додачу до всього, Імператор підлив масла в огонь, вбивши мою матір, — жінку, яку Люмінарці обрали своїм лідером, — голос Невені затремтів. — Не дивно, що люди повстали. Мої люди були позбавлені громадянських прав, навіть видимості права на вибір. Ти хочеш, щоб я їм сказала, що жодна з їхніх скарг і претензій не має значення?

— Я не знаю, що ти маєш їм сказати, — повільно відповіла я, — але я знаю, що ти єдина, хто може вирішити цю проблему. Імператор не знає, що таке жаль і співчуття, Невені. Він зітре планету на порох, перш ніж дозволить їй відокремитися від Імперії.

— Він спробує це зробити, — в її очах з’явився дивний блиск. — Навіть якщо я допоможу Імператору, ніщо не завадить його знову викликати мене до Хризантеміуму, а потім усе одно вбити. Ніщо не завадить йому зруйнувати мою планету трохи згодом, коли ми більше не перебуватимемо в стані бойової готовності. Зараз сила на нашому боці. Якщо ми підемо, інші планети теж підуть. Вони боротимуться разом із нами. У мене немає причин допомагати твоєму коханому Тайрусу. Більше того, я розповім тобі щось дуже особисте, — вона нахилилася до мене з виразом непокори на обличчі. — Я не вірю в Геліоніку. Я вважаю, що це все маячня.

Злякавшись, я озирнулася назад на геліосферу, аби переконатися, що жоден із найманих працівників Домітріанів не почув нас.

— Я не вірю, що Космос — це якась божественна, жива істота, яка навмисне створила нас, — загарчала Невені. — Я думаю, що Всесвіт — це пустота, а Космос — це просто річ, а нас усіх створив Бог. І Космос теж породження Бога. Це те, чого мене вчила мати, — вона спала з обличчя. — Я не часто її слухала, і