Читати книгу - "Нічний цирк"

— Ні, не дивно, — заперечує Бейлі. Крихітка повертається до нього, і на обличчі в неї з’являється недовіра. — Тобто так, трохи дивно, але по-хорошому незвично, а не по-поганому.

— Дякую, Бейлі, — каже дівчинка. Вони знову обходять подвір’я, прямуючи до вогнища. Прибамбас уже чекає на них, тримаючи в руках чорний пакетик і роздивляючись яскраве біле полум’я.

— Ви чого так довго? — запитує хлопчик.

— Там була черга, — пояснює сестра, віддаючи йому горнятко. — А тут ні?

— Ні. Здається, люди ще не зметикували, які смачні ці штуки, — радіє Прибамбас, розмахуючи пакетиком. — То тепер ми готові?

— Думаю, що так, — відгукується дівчинка.

— Що ми робитимемо? — втручається Бейлі.

Двійнята виразно ззираються, а потім Крихітка каже:

— Нам подобаються обходини. Ми гуляємо навколо цирку, щоб... щоб спостерігати за всім. Ти ж хочеш піти з нами, чи не так?

— Звичайно, — запевняє двійнят Бейлі, радіючи, що не мусить нав’язуватися.

Вони петляють цирком, сьорбають какао й ласують шоколадними мишками й випічкою з корицею та карамеллю, яка дійсно виявилася такою смачною, як обіцяли. Двійнята розповідають циркові байки, показуючи на шатра, котрі вони минають, а Бейлі відповідає на розпитування про його містечко, хоча йому й здається дивним, що діти цікавляться чимсь таким буденним. Їм так легко втрьох, наче вони давні друзяки, і водночас цікаво, як завжди буває, коли оповідаєш новим друзям нові історії.

Якщо двійнята й «спостерігають» за чимось, крім своїх горняток, Бейлі не може збагнути, за чим саме.

— Що таке Звіздар? — цікавиться він, помітивши вивіску, котрої раніше не бачив, коли вони викидають порожні горнятка й пакетик.

— Готова повитріщатися, Крихітко? — дражнить сестру Прибамбас. Вона замислюється, а потім киває. — Крихітка читає по зірках, — пояснює хлопчик Бейлі. — А в цьому місці побачити майбутнє найлегше.

— Останнім часом не надто й легко, — тихо каже дівчинка. — Але ми можемо покататися. Він працює лише ясними ночами, то хтозна, коли наступного разу випаде така нагода, тим паче, що ми вже тут.

Вони заходять усередину й опиняються в кінці черги, що вигинається на гвинтових сходах уздовж круглої стіни. Надра намету ховаються за важкою чорною завісою. Стіни тут укриті діаграмами — білими цятками й лініями на чорному папері — і мапами сузір’їв у рамках.

— Це схоже на те, як віщунка читає ті карти таро з картинками? — питає Бейлі, досі розмірковуючи над можливістю побачити майбутнє.

— Схоже, але не зовсім, — каже Крихітка. — Я взагалі не вмію ворожити на картах таро, а Прибамбас уміє.

— Це як історії на папері, — каже її брат, знизуючи плечима. — Ти бачиш, як історії на кожній карті складаються в одну. Не так і важко. Але карти показують різні можливості, різні шляхи. А Крихітка бачить те, що насправді станеться.

— Але зірки оповідають не так чітко, — пояснює дівчинка. — Вони нічого не повідомляють про контекст, і зазвичай я не одразу розумію свої видіння. А іноді розумію їх занадто пізно.

— Ми приймаємо твої відмовки, Кри, — каже Прибамбас, обіймаючи сестру за плечі. — Якщо хочеш, можемо просто покататися.

Сходи закінчуються чорною платформою, де темно хоч в око стрель. Розгледіти вдається лише працівника цирку в білому костюмі, котрий заводить відвідувачів досередини. Чоловік усміхається двійнятам і зацікавлено розглядає Бейлі, допомагаючи їм зайняти місця в чомусь схожому на сани чи вагонетку.

Вони всідаються на канапку з високою спинкою та бильцями. Коли Крихітка вмощується між хлопчиками, дверцята з одного боку клацають і зачиняються. Їхній візок повільно ковзає вперед. Бейлі нічого не бачить у суцільній темряві.

Потім навколо знову щось клацає, і візок ніби падає вниз, нахиляючись при цьому назад. Тепер діти дивляться не вперед, а вгору.

Бейлі розуміє, що намет не має даху. Замість нього над головами розкинулося нічне небо.

Хлопчик безліч разів розглядав зірки, лежачи в полі, але зараз відчуття геть інші. Дерева не затуляють тобі краєвид по краях, а візок легенько гойдається, і здається, що ти в невагомості.

А ще надзвичайно тихо. Їхня карета описує щось схоже на коло, і Бейлі чує лише її тихеньке поскрипування й дихання Крихітки поруч. Здається, увесь цирк поглинула темрява.

Бейлі переводить погляд на Крихітку. Дівчинка дивиться не на небо, а на нього, усміхається й відводить очі.

Хлопчик розмірковує, чи не запитати, що вона бачить у зірках.

— Ти не мусиш, якщо не хочеш, — каже Прибамбас, випереджаючи його запитання.

Крихітка повертається, щоб покривлятися братові, але її погляд застигає вгорі, у ясному нічному небі. Бейлі уважно спостерігає за нею. Дівчинка злегка мружиться, і здається, що вона розглядає картину або намагається здалеку прочитати вивіску.