Читати книгу - "Сибіріада польська"

Гонорка голосно цим не хвалилася, але в душі була горда з того свого материнства. «Навіть мені малюки не хворіли! Мамусю, мамусю, кличуть на мене, немов я їм була рідною. Бідні малі сирітки. Але, мабуть, Бог так хотів, змилосердився наді мною, хоч таким способом материнством обдарував».

Що там про Гонорку люди з Червоного Яру тихо говорили, то говорили, але як про опікунку над сиротами по Яворській поганого слова ніхто не сказав. Гонорка небо й землю ворухнула б, щоб тільки здорові були й мали що до рота покласти. Сама себе не щадила і Флореку відпочивати не дала. А Флорек, як Флорек, тихий, нікому не заважав. Жив у своєму світі, ніколи ні на що не скаржився. Але Флорек знав своє. Своє знав і по-своєму то все переносив. Навіть те, що його Гонорку з Шушкевичем від років з’єднувало. Той Бронек був, то був. І все. Але то не до нього мала Маруся витягнула ручки, не до Бронека Адась голосно звав «тато», тільки до нього, до Флорека.

На Різдвяні свята бригадир Пашко Сєдих і Сильвія Краковська мали одружитися. Багато навколо цього було балаканини в цілому Калючому. «Як то? То вона за руського виходить? За більшовика "безбожного? Ірина Пуцова то інша справа. Та змушена була курвитися, щоб її діти з голоду не поздихали, а ця? Щось нечуване! Така то вже ніколи до Польщі не повернеться, зрадниця така. Люди здихають, а тій женитьби з совітом захотілося. Бога не боїться, людей не соромиться. Що та її мати робить».

Раніше ніж мати про це, що Пашко Сєдих хоче з Сильвією одружитися, довідалася Гонорка.

— Порадь мені, Гонорцю, що мені з цим усім робити.

— Ой ти дурна, дурна! Також порадницю собі знайшла. Сама собі у цих справах не вмію порадити. Плутається мені у подружжі віддавна, а щастя ніякого... Але одне знаю напевно, і це тобі, дівчино, пораджу: ніколи, ніколи в світі не зв’язуйся з мужчиною без любові! Порадься зі своїм серцем і тільки його слухай. Не так, як я, дурна...

— Коли люди навколо такі речі про мене вибалакують, навіть наші, з Червоного Яру.

— На людську балаканину плюнь. Не їх справа. Краще хай власні смороди повивітрюють.

— До Польщі, кажуть, мене не пустять, бо я зрадниця через те...

— Якраз Польща їх запитає, кого до неї пустити! Не журись, щоб тільки то наша Польща знов була, то й тобі мачухою не стане.

— Недійсним, кажуть, шлюб буде, бо без ксьондза, без Бога.

— А звідки тобі тут ксьондза візьмуть? Бог є скрізь і без людської балаканини краще знає, що є добре, а що гріх. А Болєк Драбік з Марусею то де одружилися? Комендант їх записав і все. Тоді так не горланили. Найважливіше, чи ви кохаєтесь. Чи вам разом добре. Сильвусь, а тільки признайся мені, проспалася ти вже з ним, попробувала того подружнього меду?

— Гонорко! Перестань, я серйозно, а ти починаєш!

— А починаю, починаю... Думаєш, що так собі з бабської цікавості? Якщо так думаєш, то грубо помиляєшся. З мужчиною мусить бути бабі добре. І то від першого разу, бо потім то вже все не годиться. Тільки муки, сором і відраза.

Пашко й Сильвія планували, що поселяться разом після офіційної реєстрації шлюбу. Тим часом Савін не уступав і реєструвати шлюбу не думав.

— Над комендантом є вища влада. Поїду до Шиткіно, у районну раду і там усе полагоджу. Кінець кінцем не працюю у Савіна, тільки в ліспромгоспі. А при нагоді до матері вишлю листа, про наше весілля її повідомлю. І фотокартку твою, ще з Польщі, ту, у світлій сукні, їй пошлю, хай побачить, яку гарну невістку їй колись привезу.

— Зажуриться, мабуть, поплаче так, як і моя. Яка з нас пара, Пашо? Я полька, ти росіянин.

— Усі матері однакові. Однаково плачуть, однаково люблять. Не журись, з ким, з ким, а зі своїми мамами напевно домовимося. Пишного весілля не буде, але скромний прийом мусить бути.

Пашко почав підготовку; полював на рябчиків, у дідуся Федосія випросив меду, кілька пляшок горілки від крамаря вициганив.

Перед одруженням ще раз пішов до коменданта.

— То як остаточно з тією моєю реєстрацією, Іване Івановичу? Запишеш то моє одруження чи не запишеш?

— Остаточно, Сєдих? Дуже прошу, остаточно кажу тобі, мабуть десятий раз, — не зареєструю твого шлюбу з тією полькою!

— Не зареєструєте?

— Не зареєструю!

— Нічого не вдієш, якось собі і без вас зараджу. Поїду в район і полагоджу.

— Не полагодиш, я тобі це кажу.

— Полагоджу.

— Оце, сибіряк з діда-прадіда, впертий «чалдон». Я добре тобі, Пашко, раджу не перетягуй струни! Чоловіче, відмовся. Невже ж то мало бабського добра на цьому світі? Мені шкода тебе. Ти навіть не знаєш, яку біду на себе накличеш. Попереджую тебе, Пашко, хоч, до речі, не повинен цього робити.