Читати книгу - "Стійкий принц. Дама-примара"

на нього, Бо колиска й домовина Так подібні між собою! Щоб узяти щось, людина Піднімає руку вгору, І вона так само чинить, Як жбурнути щось захоче: Рух руки один і той же, Та відмінний за метою. При народженні людини Білий світ радіє цьому І приймає у колиску Мешканця свого нового: Горілиць лежить дитина, На її обличчі – спокій. Та якщо когось позбутись Схоче раптом світ жорстокий, Долілиць того жбурляє Він безжальною рукою, І колиска нещодавня Обертається труною; З’єднані життя зі смертю Нерозривно в нашій долі, І найперше наше ліжко Схоже на останнє ложе. Так чого бажати мусить Той, хто знає це чудово? Тільки не життя, звичайно, — Можеш бути певним в цьому. Смерті я благаю в тебе, Щоб збулася Божа воля, — Я за віру вмерти хочу. Думай що тобі завгодно: Що життя мені набридло, Що керує відчай мною. Ні, життя своє і душу Разом я вручаю Богу, І за це бажання смерті Я молю прощення в нього. І якщо не милосердя, Хай прокинеться жорстокість У душі твоїй, владарю. Хто ти? Лев? Тоді на того Мусиш кинутися з ревом, Хто тебе образив кровно. Ти – орел? Тоді повинен Шматувати гострим дзьобом Ти злочинця, що замислив Знищити гніздо орлове. Ти – дельфін? Чужинця стріти Мусиш, збурюючи море. Хто ти? Дерево граната? Що ж, здійняти віття голе Маєш ти, щоб примхам долі Опиратися достойно. Хто ти? Діамант коштовний? Обернись мерщій на порох. Та затям, що я, владарю, Хоч мене ти стрінеш штормом, Хоч свою жорстокість явиш, Завдаси страшного болю Чи жебракувати змусиш, Чи пошлеш нові знегоди, Приречеш мене на голод Чи на холод, здерши злобно Навіть ці грубезні лахи. — Що б не сталося зі мною