Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поза межами болю - збірка, Йосип Васильович Турянський 📚 - Українською

Читати книгу - "Поза межами болю - збірка, Йосип Васильович Турянський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поза межами болю - збірка" автора Йосип Васильович Турянський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 101
Перейти на сторінку:
отого дивного, напруженого мовчання, Степанія переживала довгий роман. Вона чула, що, будучи на місці Олени, не зробила би інакше. Що більше. Вона нагло запалала бажанням одібрати їй Івана для себе бодай на хвилинку, якби це не вдалось їй на довший час, ах, на все…

Коли всі три жінки мовчали, наче зачаровані і вже здавалося, що цьому мовчанню не буде ні кінця ні краю, Іван, заохочений німим і теплим та вимовним поглядом мавки, уважав своїм обов'язком перебити цю несамовиту тишу і став говорити ось якими словами:

— Я розумію ваше мовчання, достойна пані графине. Воно надихане вашим сумнівом, чи зможу я, чужа вам людина із низького, як-то кажуть, роду, дати вашій внучці, яку ви любите над усе, те щастя, на яке вона заслуговує своїм походженням, шляхетністю, красою й мудрістю. Однак найбільше щастя, не високий або низький рід, не багатство, герби та титули, лиш наймогутніша й одинока сила, ім'я якій: любов. Заява панни граф'янки нагла й несподівана для вас, достойна пані графине, тим більше свідчить про те, що вона мене любить так само, як я її. Я все був того свідомий, яка широка суспільна прірва викопана між вашою внучкою і мною. Тому, хоч я люблю її безтямно, я спершу не уважав себе достойним її та хотів лишитись по тім боці прірви й нести найтяжчий хрест, який людина двигнути може: добровільно зректися єдиного мойого щастя на землі — спільної долі з вашою внучкою. Та коли я побачив, що любов вашої внучки до мене — це не перелетна пташка химерної дитини, випещеної долею, тільки стихійна і тривала сила, котра обняла усе її невинне єство, тоді я, піднесений нею до її вершин і сам також душевно виріс у своїх власних очах і прийшов до переконання, що доля і щастя вашої внучки нерозривно й невідклично зв'язані зі мною. В цім переконанні мене скріпила ваша внучка думкою, що справжній аристократизм полягає не в гербах, не в скиртах збіжжя, не в тисячках десятин поля і мір грошей, лиш в аристократизмі духа. Я не є ні одним, ні другим аристократом, та проте, осяяний коханням вашої внучки, я чую в собі силу стати незадовго вже аристократом духа. І хоч би ваша внучка мала стати бідною, як найбідніша сирота, то все таки я непохитно рішений ділити з нею вічно спільну долю, як її чоловік, і вона як моя жінка. Ми обоє непохитно віримо, що під сонцем нашого кохання нам засяє найбільше щастя на землі, а через те ми будемо багаті, бо справжнє багатство випливає з щастя спільної любові.

Слова Івана Куценка, висказані з спокійною, поважною, достойною вимовністю, рішучістю та силою обдуманої й безвідкличної конечності, зробили на всі три жінки незвичайно глибоке вражіння. Та найсильніше схвилювали ті слова Степанію, хоч вона й не уважала докладно на їхній зміст. Вона головно упоювалася, неначе музикою, лагідним, м'яким і переконуючим голосом Івана й одночасно любувалася тим дивним, чародійним сяйвом, що ішло на неї від Івана та її розтоплювало, наче віск. І в такім настрої Степанія забула всю мету, задля котрої приїхала до матері, й викинула з голови своє безперестанне «ми аристократи» та почала жити й дихати одним лише бажанням, що її палило, як огонь:

«Я мушу зараз… невідклично… за всяку ціну його поцілувати!..»

Але ж як виконати цю божевільну думку у присутності граф'янки і графині?.. А втім… якби вона і знайшлася сама з Іваном у кімнаті, то що скаже її жіноча соромливість?

Але так неспокійно побивалася Степанія лише хвилинку. В найближчому часі вона з жіночою бистроумністю в такім випадку мала вже готовий план, а саме: вона намовить графиню, щоб зараз же згодилась на подружжя сестрінки з Іваном, а потім… що? Потому вона буде уважати, щоб акт і церемонія благословення наречених одбувалась по всім приписам традиції, значить, не тільки стара графиня, але й теж вона як тітка буде мати право не лише поцілувати Івана, але й вицілувати його досхочу…

Коли Іван скінчив свою коротку мову, графиня, оголомшена спершу словами внучки, опісля зворушена й піднесена думками Івана, обізвалась до Олени:

— Чи справді, дитино, кохаєш так дуже пана Куценка?

— Так, бабцю, — відповіла мавка й усміхнулась до Івана.

— Чи ти переконана, що в любові з ним найдеш щастя?

— Я вже найшла, бабцю, — сміялась мавка, — і я переконана, що те щастя буде вічне.

Графиня звернулась тепер до Івана Куценка:

— Чи ви будете в силі, пане Іване, вчинити мою внучку все щасливою?..

Іван відповів:

— Так. Відповідь вашої внучки є моєю відповіддю.

Графиня думала хвилину. Опісля звернулась до доньки Степанії словами:

— Що ж мені зробити, доню?..

Степанія відповіла з дивним поспіхом:

— Прошу згодитися на їх подружжя й гарно, дуже гарно їх поблагословити, як наречених…

Графиня розкрила широко очі:

— Як-то, доню?.. Адже ти…

Степанія впала у слова матері і поквапно сказала:

— Так… так, я колись… Тепер я думаю цілком інакше: нові часи, поступ… демократія горою…

— Значить, доню, ти не маєш нічо проти пана Куценка як чоловіка моєї внучки?..

— Борони боже, мамцю! Навпаки: я бачу, що пан Іван Куценко — це мужчина.

— Значить, доню, можна їх обоє поблагословити?..

Степанія заохочувала гарячково:

— Можна, можна, мамцю, не лиш можна, але треба і лицює… Мамо, поблагословім обидві їх обоє гарно… дуже гарно…

Степанія звернулась до сестрінки:

— Галюсенько і ви, пане Іване… Ви заручаєтесь перший раз… Не знаєте, яка має бути поведенція при тому святі… Зараз… я навчу вас… Підступіть обоє до бабці… так… Поцілуйте бабцю в руку… так… А ви, бабцю, вже забули заручинові звичаї… Давні часи… Поцілуйте Галю в голову… в уста… де хочете… а міцно… міцно… так…

1 ... 74 75 76 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поза межами болю - збірка, Йосип Васильович Турянський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поза межами болю - збірка, Йосип Васильович Турянський"