Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

жінка не була готова до цієї нової атаки. Тривога часом закрадалася в серце Стефані, коли вона думала про тих, кого дурила, і в такі миті їй хотілося покінчити з цим, бути чесною, кохати лиш одного Френка... або когось іншого, хто їй дорожчий... Порівняно з Ковпервудом, із його блискучою кар’єрою, Кросс і Ноулз здавалися їй нікчемними та тривіальними, і все ж таки... все ж таки Ноулз подобався Стефані. Форбс Герні поруч із Френком був просто жалюгідний жебрак, зате... зате він був настільки поетичний, настільки привабливий у своєму занудному смутку, і Стефані гаряче співчувала йому. Він зовсім самотній, цей хлопчисько! А Френк — такий сильний, упевнений в собі, такий чарівний.

А може, їй просто захотілося полегшити душу? Як би там не було, але Стефані сказала раптом:

— Так, це правда, я не все розповіла тобі тоді. Мені було якось соромно.

Утім, і цього разу брехня перемішувалася з правдою в її словах. Акторка зізналася лише в тому, що у неї були ще і інші зустрічі з Ноулзом. Ковпервуд, слухаючи її лопотіння, ледве стримував вибух обурення. Навіщо зв’язався він із цією брехливою шльондрою? Отже, в двадцять один рік ця особа, не замислюючись, міняє коханців, як рукавички. Але вона була така гарна, настільки своєрідна... Навіть у цій її безсоромності та безпутності була якась магнетична сила. Ні, він не міг відмовитися від неї. Френк відчував, що вони чимось схожі між собою.

— Ти — дивна дівчина, Стефані, — сказав він, зусиллям волі пригнічуючи бажання сказати їй щось різке, образливе та розлучитися з коханкою назавжди. — Чому ти відразу не розповіла мені все? Я ж тебе питав! Десятки, сотні разів. І ти ще запевняєш, що кохаєш мене!

— Як ти можеш таке казати! — з докором обурювалася Стефані, відчуваючи, що схибила. А раптом він кине її зараз? Стефані аж ніяк цього не хотілося. Вона зауважила злий, ревнивий блиск його очей і раптово заридала. — Ах, краще б я тобі нічого не розповідала! Адже тут навіть говорити нема про що. Я ж зовсім цього не хотіла!

Ковпервуд був спантеличений. Він знав людей, а жінок — особливо. Здоровий глузд підказував йому, що цій дівулі не можна вірити, але він не міг протистояти своєму потягу до неї. Може, вона таки не бреше і ці сльози — не лицемірство?

— І ти хочеш переконати мене, що у тебе справді більше нікого не було — ні до, ні після?

Стефані втерла сльози. Ця розмова відбувалася в квартирці Френка на Рендолф-стрит, яку він винайняв спеціально для своїх любовних пригод.

— Бачу, ти зовсім не кохаєш мене! — докоряла коханцеві Стефані. — Ти зовсім не розумієш мене і не віриш мені, як мені здається. Коли розповідаю тобі, як це було, ти не хочеш втямити. Я ж не обманюю. Я не можу брехати. Якщо ти мені не віриш, то краще нам більше не зустрічатися. Я хотіла бути правдивою та відвертою з тобою, але якщо ти не хочеш мені вірити...

Голос її обірвався, вона важко, сумно зітхнула і замовк­ла, а Ковпервуд дивився на коханку, і йому хотілося пригорнути її до себе. Яку незрозумілу владу мала над ним ця дівчинка! Френк не вірив їй, але не знаходив у собі сил із нею розійтися.

— Але Стефані, ти заганяєш мене в глухий кут, — промовив він похмуро. — Природно, я зовсім не хочу сваритися з тобою через те, що ти сказала мені правду. Але тільки прошу тебе, не дури мене. Ти — незвичайна дівчина. Я можу дуже багато для тебе зробити, якщо захочеш. Ти маєш це второпати.

— Але я ж не обманюю тебе... — повторила вона втомлено. — Хіба ти сам цього не бачиш?

— Добре, я вірю тобі, — сказав Ковпервуд, намагаючись обдурити самого себе всупереч здоровому глузду. — Але ти ведеш такий хаотичний, я б сказав, навіть фривольний спосіб життя...

«Он воно що! — подумала Стефані. — Я, мабуть, забагато базікаю».

— Я кохаю тебе, Стефані. Я захоплююся тобою. Ти мені дуже дорога. Не обдурюй мене. Перестань зустрічатися з цими дурними хлопчиськами. Повір, вони не варті тебе. Я скоро доб’юся розлучення й одружуся з тобою.

— А що поганого в тому, що я з ними зустрічаюся? Мені з ними весело, вони мене розважають — ось і все. Лейн Кросс — просто чудовий, і Ґарднер Ноулз також по-своєму дуже милий. І всі вони такі добрі до мене.

Ковпервуда зачепило за живе, коли він почув, що Лейн Кросс — «чудовий». Це розлютило Френка, і все ж таки він стримався.

— Присягнися, Стефані, що ти нічого не дозволиш собі з цими суб’єктами до того часу, поки ми з тобою кохаємо одне одного, — сказав він майже благальним тоном, що далеко не входило в звички Френка Алджернона Ковпервуда. — Не хочу ділити тебе ні з ким і не стану. Я не ревную до того, що було раніше, але вимагаю, щоб надалі ти була мені вірна.

— Ну, що ти таке кажеш, Френку! Звісно, я буду тобі вірна. Але якщо ти мені не віриш, якщо... ах, Господи! — вона гірко зітхнула, а Ковпервуд дивився на неї похмуро, насилу тамуючи підозри та ревнощі, що закипали в ньому.

— Гаразд, гаразд, Стефані, я вже сказав, що вірю тобі. Вірю на слово. Але якщо ти обдуриш мене і я про це дізнаюся, більше мене не побачиш. Повторюю, я не стану ділити тебе ні з ким. Якщо хочеш знати, я просто не розумію, як ти можеш, якщо тільки ти справді мене кохаєш, знаходити задоволення в товаристві всіх цих нероб? Невже вся справа тільки в твоїй божевільній пристрасті до театру? Не може такого бути!

— Ну ось, бачу, ти знову хочеш посваритися зі мною! — по-дитячому вигукнула Стефані. — Я весь час кажу тобі, як я тебе люблю, а ти просто не хочеш мені вірити. Ну що ж, тоді, тоді... — вона закликала на допомогу всю свою акторську майстерність і нестримно розридалася.

Ковпервуд схопив її в обійми.

— Заспокойся, заспокойся, Стефані, — ніжно сказав він. — Я вірю тобі. Вірю, що ти кохаєш мене. Хотілося б тільки, щоб ти не пурхала по життю, як метелик.

Тож ця перша сварка закінчилася примиренням.