Читати книгу - "Стоїк, Теодор Драйзер"

У сутінках він присувався до неї ближче і ближче. І от він міцно обійняв її і поцілував у губи. І тоді вона відчула, що піддається, слабшає й душею й тілом. Але водночас вона відчувала, що повинна сказати йому все, що думає.

— Я люблю тебе, Френку, так. Але ж це лише чуттєвий потяг з твого боку. І коли це в тебе пройде... коли пройде...

І вони забулися в обіймах один одного, дозволивши бажанню і почуттю поки що загасити маленький слабкий вогник, людський розум, і здолати ту цілковито некеровану розумом силу, людську волю.

Розділ 49

Пізніше у спальні Береніс цієї першої ночі Ковпервуд продовжував доводити, що найрозумніше — і далі грати їхні ролі опікуна й підопічної.

— Розумієш, Беві, — говорив він, — адже саме так звикли дивитися на нас Стейн та інші.

— Ти намагаєшся дізнатися, чи не збираюся я піти від тебе? — запитала вона.

— Природно, мені спадало на думку, що ти, можливо, думаєш про це. Цей Стейн, звісно, в змозі запропонувати тобі все.

Він сидів у неї на краєчку її ліжка. Місячне світло, що пробивалося крізь щілини в ставнях, лише трохи освітлювало кімнату. Береніс сиділа, спираючись на подушки, і палила.

— Менше, ніж ти, — сказала вона, — якби ти цього по-справжньому захотів. Але якщо ти вже хочеш знати, то я зараз не думаю ні про що інше, крім тієї проблеми, яку створив ти. Між нами була угода, і ти її порушив. Чого ж ти від мене чекаєш після цього? Щоб я надала тобі волю, не вимагаючи нічого для себе?

— Я не чекаю нічого, що може бути тобі неприємним або суперечити твоїм інтересам, — твердо сказав Ковпервуд. — Я просто пропоную — у випадку, якщо ти зацікавишся Стейном, нам слід обумовити, як нам продовжувати ці опікунські стосунки, доки ти не утвердишся у своєму новому положенні. З одного боку, — він говорив це цілком чесно, — я був би радий бачити тебе дружиною такої людини, як Стейн. З іншого боку, є план, який ми з тобою склали, і без твоєї участі, Беві, буду щирий, він мене не надто цікавить. Можливо, я продовжуватиму, а може, й кину. Залежить від настрою. Я знаю, після цієї історії з Лорною Меріс ти думаєш, що я легко можу створити собі приємне життя. Але я так не думаю. Це був просто випадок, який захопив мої почуття, але не розум. Якби ти була зі мною у Нью-Йорку, цього б ніколи не сталося. Але якщо так трапилося, єдиний вихід, який я бачу: скласти найкращу дієву угоду, яку я міг би прийняти. І тобі слід її сформулювати. — Він піднявся і пішов пошукати сигару.

Після такого прямого запитання Береніс відчула себе украй стурбованою всім сказаним. Вона дуже дорожила Ковпервудом — його справи, його успіх для неї ледь не важливіші за її власні. Але ж треба подумати й про своє життя, своє власне майбутнє. Бо, коли їй виповниться тридцять п’ять або сорок, шанси, що він залишиться з нею, дуже невеликі. Вона лежала мовчки й думала, а Ковпервуд чекав. Врешті вона заговорила, долаючи неясні передчуття в душі. Так, вона згодна продовжувати те, що було раніше, звісно, вона згодна продовжувати, принаймні зараз. Адже хто з них може щось сказати про їхні майбутні вчинки і рішення.

— Я не знаю нікого подібного тобі, Френку, — сказала вона. — Лорд Стейн мені, звичайно, подобається, але я дуже мало знаю його. Зараз про це навіть смішно й думати. Так, він теж дуже цікавий, навіть чарівний. І якщо ти й надалі залишатимеш мені це напівжиття з тобою, то з мого боку було б дуже непрактично нехтувати ним, враховуючи, що він справді може одружитися зі мною. Водночас, покладатися на тебе — про це й думати нема чого. Я можу, звичайно, залишитися з тобою і постараюся допомогти тобі здійснити все, що ми задумали. Але ж і це тому, що мені доводиться розраховувати на себе — тільки на себе. Я віддаю тобі в дар свою молодість, мої ідеали, мою енергію, любов, нічого не чекаючи взамін.

— Беві! — вигукнув Ковпервуд, уражений справедливістю її слів. — Це неправда!

— Тоді покажи мені, де я помиляюся. Припустимо, я залишусь з тобою, — так, мабуть, і буде. І що далі?

— Так, — сказав Ковпервуд, всідаючись у крісло напроти ліжка, — зізнаюся, це серйозне питання. Я не так молодий, як ти, і, залишаючись зі мною, ти, звісно, багатьом ризикуєш: якщо про нас довідаються, перед тобою зачиняться всі двері. Це незаперечно. А все чи майже все, що я можу тобі за­пропонувати, це гроші. І незалежно від того, що ми сьогодні вирішимо, я готовий негайно подбати про це. Ти матимеш стільки, що, якщо ти будеш розумно розпоряджатися ними, тобі цілком вистачить, щоб жити в розкоші до кінця свого життя.

— О, це я знаю, — відповіла Береніс. — Цього не можна заперечувати, коли ти кимось захоплюєшся, ти сама щедрість. У цьому я й не сумнівалася. Мене тривожить інше — я боюся, що ти не любиш мене по-справжньому. І найвірогідніше, мені доведеться не тільки прожити без любові, а ще й заплатити за мою любов пізніше.

— Я розумію тебе, Беві, повір, відмінно розумію. І я не маю права просити тебе про щось, чого ти сама не бажаєш мені подарувати. Роби те, як вважаєш кращим для себе. Але обіцяю тобі, люба: якщо ти залишишся зі мною, я постараюся бути вірним тобі. І якщо ти колись захочеш розстатися зі мною й вийти заміж, я обіцяю не заважати тобі. Це все. І, як я вже казав, я дуже люблю тебе, Беві. Ти це знаєш. Ти для мене не тільки кохана, але й те саме, що рідне дитя.