Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Все буде зроблено, — сказала Естер.

Таким чином Пейрад мав, очевидно, опинитись, не знаючи цього, під одним дахом зі своїм ворогом. Тигр ішов у лігво лева, та ще й лева, оточеного власною сторожею.

Коли Люсьєн повернувся в ложу пані де Серізі, вона, замість повернути до нього голову, всміхнутись і, прибравши плаття, дати йому місце біля себе, — удавала, начебто абсолютно не помічає того, хто ввійшов, і дивилась в лорнет на залу. Але Люсьєн помітив по тремтінню лорнета, що графиня була охоплена тим жахливим збуренням, яким спокутується недозволене щастя. Все ж він пішов у передню частину ложі поруч із нею, і сів у протилежний куток, залишивши між графинею і собою невелике вільне місце; він сперся на край ложі правим ліктем, поклавши підборіддя на руку в рукавичці, потім повернувся півповоротом і почав чекати, щоб вона заговорила. Пройшла половина дії, але графиня ще нічого йому не казала і ні разу не глянула на нього.

— Не розумію, — сказала вона йому нарешті, — чого ви тут; ваше місце в ложі мадмуазаль Естер...

— Я йду туди, — сказав Люсьєн, і вийшов, не глянувши на графиню.

— Ах, любонько, — сказала пані дю Валь-Нобль, входячи в ложу Естер разом з Пейрадом, якого барон де Нюсінжен не впізнав, — я дуже рада рекомендувати тобі пана Самюеля Джонсона, він поціновувач талантів пана де Нюсінжена.

— Чи справді так, пане? — сказала Естер, усміхаючись Пейрадові.

— O, yes, душе, — сказав Пейрад,

— Бачите, барон, ось французька мова, що скидається на вашу так само, як говірка Нижньої Бретані на бургундську. Мені буде дуже цікаво послухати, як ви розмовлятимете про фінанси... Знаєте, пане набоб, чого я від вас вимагаю, щоб познайомити вас з моїм бароном? — спитала вона, усміхаючись.

— О!.. Д’якуй вас, ві мене рекомендуйт сер баронет.

— Так! — провадила вона. — Зробіть мені ласку, повечеряйте в мене. Немає міцнішої смоли, ніж сургуч від пляшки з шампанським, щоб зв’язати людей, він скріпляє всі справи, особливо ті, в яких люди заплутуються. Приходьте сьогодні, будуть добрі хлопці! А ти, любенький Фредерік, — сказала вона баронові на вухо, — ваша карета тут, поспішайте на вулицю Сен-Жорж, привезіть мені Європу, мені треба сказати їй дещо про вечерю... Я запросила Люсьєна, він приведе до вас двох дотепних чоловіків... Ми розіграємо англійця, — сказала вона на вухо пані дю Валь-Нобль.

Пейрад і барон залишили жінок на самоті.

— Ах, люба моя, якщо тобі пощастить розіграти цього гладкого негідника, значить, тобі не бракує дотепності, — сказала Валь-Нобль.

— Якби це було неможливо, ти мені його позичила б на тиждень, — відповіла Естер, сміючись.

— Ні, ти його не витримала б і половину дня, — зауважила пані дю Валь-Нобль; — цим хлібом і зуби поламаєш! Зарікаюсь на все життя ощасливлювати будь-якого англійця... З них такі холодні егоісти, такі свині в штанах...

— Невже він поводиться нечемно? — спитала Естер, усміхаючись.

— Навпаки, люба моя, ця потвора досі ще не сказала мені “ти”.

— Ні за яких обставин? — спитала Естер.

— Цей нещасний називає мене завжди “пані”, зберігаючи непорушну байдужість, навіть у такі хвилини, коли чоловіки бувають більш-менш милі. Їй-богу, любов — це для нього однаковісінько, як голити собі бороду. Він витирає бритву, вкладає її в футляр і дивиться в дзеркало, немов кажучи: “Я не порізався”. Після цього він поводиться зо мною так шанобливо, що будь-яка жінка збожеволіла б. А хіба цей підлий бульйонщик-мілорд не розважається тим, що він примушує бідолаху Теодора ховатись і простоювати половину дня в моїй туалетній кімнаті! Нарешті він намагається перечити мені в усьому. А скупий!.. Як Гобсек і Жігоне разом! Коли ми їдемо обідати, він не платить за карету, що відвозить мене додому, коли я випадково не замовлю своєї...

— Ну, — сказала Естер, — а що ж він тобі дає за всю цю службу?

— О, люба моя, абсолютно нічого. П’ятсот франків готівкою та оплачує мій виїзд. Але який це виїзд?.. карета, подібна до тих, які наймають бакалійники на весілля, щоб поїхати в мерію, в церкву і в ресторан “Кадран-Бле”... Він мене мучить своєю пошаною. Коли я нервуюся і вдаю, що нездужаю, він не сердиться і каже мені: “Я хоччю щоуб міледі роббила свій баджань, бо нема ніччого хірше — не по-джентлменському, — як сказзайт до один харні джінка: “Ві єсть пак бавовні, ві єсть тоуар!” Ге! Ге! Сі майт справ до член антиалкоголь-тоуаристф і тоуаристф боротьба рабстуо”. І мій дивак залишається сухий, байдужий, показуючи мені, що він поважає мене так само, як поважав би якогось негра, і що це залежить не від його серця, а від його аболіціоністських переконань.

— Не можна бути бридкішим, — сказала Естер, — але я розорила б цього китайця.

— Розорити його? — заперечила пані дю Валь-Нобль. — Для цього треба, щоб він кохав!.. Але навіть ти не схотіла б попросити в нього жодного су. Він вислухав би тебе і сказав би в тих британських висловах, після яких і ляпас здається солодким, що він тобі платить досить дорого за “такий маленький рідж, який єст льюбоув в тфій бідна джизнь”.

— Тільки подумати, що в нашому становищі можна зустріти таких чоловіків! — скрикнула Естер.

— Ах, любонько, тобі пощастило!.. добре доглядай свого Нюсінжена.

— Але в твого набоба є щось на думці!

— Адель теж казала мені це, — відповіла пані дю Валь-Нобль.

— Знаєш, люба, мабуть, цей чоловік вирішив примусити жінку зненавидіти і прогнати його по закінченні строку, — сказала Естер.

— Або він хоче розпочати якісь справи з Нюсінженом, і взяв мене тільки тому, що ми з тобою зв’язані; так думає Адель, — провадила далі пані дю Валь-Нобль. — Ось чому