Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

— Продовжуйте, леді Атрікс.

— Чи бачите, я зараз викладаю в першій академії Імвалара. Плата за мою працю йде на відкритий в імперському банку рахунок. Хотіла проконсультуватися з вами, які папери необхідно підписати, щоби золото переходило в імперську скарбницю і гасило наш борг.

— Хм, леді Атрікс, ви ж розумієте, що відсоток при перерахунку буде чималим?

— А з цим нічого не можна зробити? — ризикнула я і простежила за поглядом графа, кинутим у бік леді у білому.

— Нажаль, — похитав він головою, — але як я вже сказав...

— Як коханка я вас не цікавлю, так, — погодилася я. — Іншого вирішення цієї проблеми, як я розумію, немає. Що ж, у такому разі я хотіла б підписати папери, які дозволять провести наступні фінансові операції.

— Добре, — погодився чоловік. — Я надішлю на ваше ім'я необхідні папери.

— Дякую вам, лорд Біт, — я кивнула. — Ви мене врятували. Хорошого вам вечора.

— І вам леді Атрікс, — уже через плече кинув чоловік, все ж таки ступивши в бік дами, що зацікавила його.

Я зачекала кілька секунд, а потім озирнулася. Треба було б повернутися до фуршетних столів, але всередині щось збунтувалося. І натомість я попрямувала на найближчий балкончик. Двері за собою зачиняти не стали. Оперлася на хлипкі перила і підставила обличчя холодному вітру.

Не знаю скільки так простояла, але в себе прийшла тільки коли двері за моєю спиною голосно зачинилися. Обернувшись, я зустрілася з Хамартом де Лавіндом.

— Здається, я сказав вам перебувати там, де я залишив вас, — з нотками зміїного шипіння в голосі промовив він, роблячи крок мені назустріч. — А ви не послухалися, леді Лорейн.

— Я...

— Я не зазнаю непослуху та суперечок. Це зрозуміло?

Тримати емоції у вузді! Не дозволяти їм прориватися у голос. Не дати зрозуміти, що я насправді відчуваю.

— Так.

— По вас не видно, — небезпечно звузивши очі, промовив Хамарт. Окинув мене якимось дивним поглядом. — Але це не все, що я хотів би обговорити.

Але замість продовження закидів чоловік прошепотів слова заклинання. Двері за його спиною накрив напівпрозорий купол, відрізаючи шлях до зали і заглушаючи для гостей усі звуки з балкона. Погане передчуття прийняло за плечі, але я не піддалася йому. Зняти такі чари я зможу.

І тому якомога спокійніше поцікавилася:

— Що відбувається?

— Це я хотів би тебе запитати! — Хамарт ривком схопив мене вище ліктя і смикнув на себе.

Каблук зачепився за виступаючий камінчик, і я ледве зберегла рівновагу. Підняла погляд і наткнулася на маску ненависті, на яку перетворилося обличчя де Лавінда.

— Що за плітки ходять довкола?! — Він струснув мене вдруге. Мені на обличчя впав локон, що вибився з зачіски. — Коханка ректора?! Чи ельфа? Лорейне, що ти робила вночі біля озера з викладачем некромантії?! Та навіть зараз загравала з лордом Бітом!

— Ти слідкуєш за мною? — я вирвала руку з його хватки і відступила на крок.

— Я не зазнаю зрад, — процідив він крізь зуби. — Будь-яка спроба наставити мені роги, обернеться проблемами для сім'ї Атрікс. Не забувай, люба, що твій брат служить у моїй гвардії.

Це удар був нижче пояса. Я хапнула ротом повітря.

— По-перше, я не давала згоди на цей шлюб.

Удар по обличчю виявився надто несподіваним. Щоку обпекло болем. Зачіска розсипалася, а по каменях застукали шпильки, що вислизнули з волосся.

— Ще раз відкриєш свій рот, коли кажу я, — чоловік ступив до мене і боляче схопив за волосся. Смикнув їх назад, змушуючи подивитись йому в очі, — і я перейду від слів до дій.

В обличчя пахло його диханням, у якому надто чітко відчувався запах міцного вина. Скільки він випив?

— Повтори, що я сказав, — він знову смикнув за волосся.

Я зчепила зуби, очі обпалило сльозами образи. Щока пульсувала від удару.

— Не змушуй мене, — рикнув він, а потім скривився. — А хоч так навіть краще буде.

Відкриття порталу за спиною відчула шкірою. Підняла руки, щоб відштовхнути від себе герцога. Але той знову вдарив. Із кулака. Світ на мить потемнів. А я відчула, як портал тягне мене кудись із імператорського палацу.