Читати книгу - "Академія Червоної корони. Навчання, Анна Мінаєва"

Ніс болiв так, що хотілося вити. Я не була впевнена, що цей виродок не вибив мені зуби. Але все це було не так важливо, як те, що зараз я знаходилася в напівтемному приміщенні з високим ліжком та заштореними вікнами.

— Хамарт, — я підняла руки в захисному жесті, — ти не в собі.

— Мені не потрібні косі погляди, — прошипів він, роблячи крок до мене. — Ти робитимеш те, що я говорю. Завжди. І не посмієш сперечатись. І зараз також.

Його магія вдарила зненацька. Нишком. Я охнула, зігнулася навпіл, хапаючи ротом повітря. Мої чари відгукувалися неохоче. Ліниво. Наче їх щось стримувало.

Антимагічне поле!

— Ти моя власність, — прогарчав чоловік на вухо, заламуючи руки.

Корсет розлетівся на шматки першим. Намистинки забарабанили об підлогу, обсипаючись скляним дощем.

— Це навчить тебе слухатись мене!

Чоловік рвонув спідницю сукні. Тканина затріщала. Я тріпнулася, але відразу отримала кулаком під дих. А наступної миті відчула чоловічу руку на стегні.

Вона нишпорила по шкірі, намагаючись відшукати край короткої сукні. Це почуття і допомогло прийти до тями.

Я вивернулася, відштовхнула від себе герцога. Якимось дивом ухилилася від наступного ляпаси і нарешті змогла розвіяти частину блокуючого чари купола.

Хамарта відкинуло повітряною хвилею до вікна. Він спіткнувся, похитнувся, схопився за столик. Ваза, що стояла на ньому, впала на підлогу, розсипавшись на уламки. А я рвонула до дверей.

Де я? Не маю жодного поняття. Але треба вибиратись. Портал звідси не відкрию. Занадто сильне поле антимагії.

Серце шалено билося в грудях, страх душив. Але я намагалася відштовхнути всі емоції. Потім. Все потім. Тепер головне вибратися.

Рука лягла на дверну ручку, я натиснула і… почула глухе клацання.

Зачинено.

Швидко озирнулася, стиснула руки в замок, сплітаючи чари відмички.

Удар по потилиці. Мене штовхнуло на прокляті двері, ручка боляче вп'ялася в стегно.

— Ти, здається, не зрозуміла, — прошипів Хамарт на вухо, навалившись на мене ззаду і втиснувши у двері. Ручка вп'ялася в стегно до німого болю. — Ти моя, Лорі. Якби моя воля, ми б зараз провели обряд заручення. Але він все одно станеться. Але ти маєш навчитися покірності зараз.

Варто було смикнути, як ще один удар прийшовся по шиї. Магія знову не підкорялася, перед очима затанцювали чорні мушки, навалилася слабкість. І я з жахом зрозуміла, що програла.

Що нічого не можу протиставити чоловікові, який зараз так по-своєму притримує мене за стегно і розстібає шнурівку на штанах.

— Повія, — прогарчав він, здираючи залишки спідниці. — Дала всім, наставила мені роги. Тепер ти зрозумієш, що означає ображати Хамарта де Лавінда.

Не знаю, звідки прийшли сили. Я відштовхнулася руками від дверей, чоловік відступив на крок, намагаючись зберегти рівновагу. Знову замахнувся на удар... А потім.

Повітря над нашими головами просто розкрилося чорнильною порожнечею. Звідти пролунав протяжний і надто знайомий вереск.

Хамарт обернувся, втрачаючи дорогоцінні секунди, за які я встигла хоч трохи прийти до тями і почати плести заклинання. Але відразу змінив слова, коли зрозуміла, що сталося.

Прямо з повітря з'явилася крилатка-скелет. Немерть приземлилася між ліжком і Хамартом, розкрила повний гострих зубів рота і знову заверещала. А потім кинулася на герцога, мітячи в горло.

Хамарт забув про мене, прошепотів заклинання.

Крилатку відкинуло назад, обійняло зеленим полум'ям. Заклинанням знищення немертя. Та тільки вона обтрусила від нього, як від води, і знову напала.

Я прийшла їй на допомогу. Мої чари обхопили Хамарта зі спини, натиснули вагою, сповільнюючи. Герцог спробував їх скинути, але я посилила тиск. Немерть грюкнула кістяними крилами і кинулася на супротивника, несамовито верескуючи.

Щит виник перед чоловіком за секунду. Моя захисниця влетіла в нього з розгону, відразу відскочила і зашипіла.

— Погань, — вилаявся де Лавінд, кидаючи в крилатку найсильнішим розсіюванням.

Чари впали на неї, а серце кольнуло в мене. Зв'язок, що поєднував нас з немертю, розірвався. Я втратила контроль. Вона перестала бути підконтрольною. А це означало лише...

Хамарт жбурнув ще одним заклинанням. У порожніх очницях крилатки померк жовтий хижий блиск, магія смерті розчинилася, а моя захисниця осіла на килим сірим прахом.