Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Варто було відпустити відьму що значно постаріла та змарніла, як вона бездиханним тілом звалилася на землю. Опустилася навколішки, торкнулася теплої землі яка пульсувала під руками.

-Забери тіло собі.

Вона слухняно розкрила свої обійми, для неї ми всі рівні, всі ми її діти і з неї вийшли.

За спиною панувала напружена тиша, не повертаючись до ковену, піднялася на ноги і відкрила собі стежку прямо до маминого будинку. Часу замало, рахунок йде на хвилини.

Вона так само лежала на ліжку сховавшись під ковдрою, тільки запах тліну значно посилився.

-Мамо, я тут.- рука яку я схопила і спробувала зігріти була крижана, але іскра життя ще теплилася, десь глибоко вона тримала її з останніх сил.

Повернула до себе посиніле обличчя, обережно торкнулася сухих губ, передаючи всю відібрану силу і життя, повільно, по краплині вона перетікала у виснажене тіло. Я віддала все що забрала, і тепер залишалося тільки чекати, відновлення буде не таким швидким як хотілося б.

Тихо покликала:

-Кузьма.

Він обов'язково почує, зі зростанням моєї сили і його власна помножилася. А ось маминого домовика видно не було, сховався десь, заслаб зовсім. Ну нічого, мама зміцніє і домовик свою силу поверне.

-Чого кликала?

Кузьма із грізно насупленими бровами дивився в мій бік. У руках він тримав велику дерев'яну ложку.

-Маму перенести треба до мене,  я не можу, поспішаю.

Домовик ще дужче насупився, підійшов до ліжка, подивився на відьму і підхопивши ту разом з ковдрою, пішов на вихід приговорюючи.

-Вже визначилася б, і дракона неспокійного на мене скинула, а він ніяк спати не хоче, весь час репетує, довелося зв'язати поки слабкий, тепер ще й мати. І що мені робити з нею?
Тільки відкрила рот щоб спитати як там Дар та чому не спить хоч мусить, як домовик що й досі бурчав зник у проході.