Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Телефони розриваються. Навіть я знаходжу в собі сили відправити привітання Зимнєву. Воно, звичайно, надсилається, але не відразу.

Ми ще трохи сидимо, колупаємо залишки салатів. Нарешті тато йде спати разом із Єгоркою, а ми з Настею залишаємося на кухні. Прибрати й поговорити. Так, по-жіночому.

— Бачу, ти цілий вечір на нервах, — починає обережно сестра.

— Так, чому ж? — усміхаюся.

— Ну, хахаль же твій не приїхав?

— Він і не повинен був.

Стенаю плечима і відвертаюсь, щоб вона не бачила мого обличчя. Інакше все відразу зрозуміє.

— Ну й дурень, — відгукується Настя. — Таку красуню втратить!

Хотілося б із нею погодитися, але все ж набагато складніше.