Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Чоловік категорично відмовлявся розуміти страхи Ритки. Точніше, вони стали черговим підтвердженням здогадок – рівносильно настільки Рощин не довіряє Одинцовій, наскільки вона не довіряє йому, Олегу.

– Ти не розумієш? Кирило знає, що ми жили поруч, що знайомі давно, проте він не в курсі, що це завжди було щось більше, ніж просто сусідство.

– А що це для тебе? – затамувавши подих, обережно прошепотів Чернишевський. Провівши рукою по дивану, спробував наблизитися до дівчини.

– Мені здавалося, ти сам здогадуєшся, – закусивши губу, Рита відвела погляд. Обхопила себе за плечі, намагаючись захиститися. Коли чоловік не сподівався почути щось, поглядом втупившись в носочки власних туфельок, розговорилася: – Я завжди вважала тебе ближче рідного брата, якого у мене ніколи не було. Ти...

- А я вже понадіявся, – доки підбирала потрібні слова, засмутився Олег, – Зараз ти теж вважаєш мене кимось на кшталт брата?

– Ні! – поквапилася з відповіддю, витріщившись на чоловіка: – Ні, не знаю. Не можу вважати тебе братом. Не тепер. Я так заплуталася і не хочу, щоб мої сумніви та почуття Кирило використав проти мене ж.

– Боїшся, що він дізнається? Його реакції?

– Боюся наслідків, які торкнуться не однієї мене, – Рита ще відсунулася, втиснувшись в підлокітник дивана, – Якщо Руслан щось запідозрить, а Кирило дізнається про ці підозри, то...

– Тобі не варто турбуватися з цього приводу. Руслан не настукає.

– Послухай, Олег, я на відміну від тебе знаю Буртенко шість років. Ну як знаю... Знаю, що він відданий Кирилу. Рощин йому довіряє, як нікому іншому. Ти бачиш Бурого перший раз в житті й вже впевнений, що він перекинеться на твою сторону?

– Людям властиво помилятися. Рівносильно, як і вони здатні вводити в оману, – підмітив Чернишевський.

– Я говорила, що ти самовпевнений?

– Говорила. Але запевняю, у мене є вагомі причини, – розпливаючись в широкій посмішці, чоловік не без інтересу спостерігав за зміною емоцій на обличчі Маргарити.

Кілька секунд вона, набурмосившись, спантеличено розглядала Олега. Потім примружившись, жваво підскочила. Змахнула руками та запитально шикнула, озираючись назад:

– Ти знайомий з Русланом?

– Можна сказати, – підтвердив Чернишевський.

Розумів, що сенсу прикидатися, або підбирати брехливі пояснення немає. Рано чи пізно Рита дізнається. Краще зараз, коли в запасі пара днів. Одинцовій не доведеться стежити за кожним кроком та побоюватися зробити зайвий рух, викривши в якому, Буртенко піде і доповість Рощину. З'явиться можливість не стримуватися і не йти на поводу чужих вказівок. Не потрібно буде заздалегідь підбирати виправдання для Кирила. Те, що відбудеться, далі цих стін не вийде.

– Господи, це безумство якесь, – ховаючи обличчя в долонях, ледь чутно пробурмотіла Маргарита, – Кому довіряти, якщо всі навколо щось приховують?..

Чорт забирай, що відбувається? Невже Олег прогадав з безглуздою ідеєю повернути ту Риту, котру знав раніше? Невже помилився, влаштувавши в екстреному порядку дивний уїк-енд? Дивлячись на Одинцову, що вмить повернулася до тієї беззахисної й втраченої дівчинки, не розумів, як бути. Другий день поспіль намагається вивести її з рівноваги, а виходить з точністю навпаки. Похитнувши впевненість Рити в сьогоденні, міцно підірвав власний спокій.

Гублячись лише мить, Чернишевський піднявся слідом за Маргаритою. Обережно відвів руки від обличчя і, піднімаючи за підборіддя, змусив подивитися на себе. Всупереч очікуванням, дівчина не плакала. Не виявилося і натяку на сльози. Замість них – сухі скляні зіниці, трохи розгублені та здивовані.

– Ти в порядку? – недовірливо стурбувався Олег.

– Так, в повному, – ствердно хитнула головою. Хоча, здається, сама до кінця була не впевнена в справедливості сказаного, – Якщо не брати до уваги, що в моєму оточенні немає жодної людини, кому можу повністю довіритися.

– Рито, ти не права. Рано робити висновки.

– Хіба? – невпевнено відгукнулася, спритно відвертаючи обличчя від чоловіка. – Добре, раз так вважаєш, нехай рано. Йдемо. Ти, здається, запрошував на обід?

– Так звісно, – хапаючи Риту за руку, потягнув до їдальні.

Обід пройшов під гаслом приреченості та повністю оповитий понурою атмосферою. Руслан стримав слово і не з'явився. З одного боку Олег був радий, що друг виявився хоч і не з першого разу, але кмітливий і надав можливість залишитися з Маргаритою наодинці. Але з іншого – гнітило і коцюрбило те, що поговорити з останньою не вдалося.

Власне, про що говорити? Чернишевський не готовий до зізнань, не все від нього залежить. При великому бажанні не має права відкривати чужі таємниці. Свої – можливо, і то не всі відразу. Риті явно вистачить на перший час новини про його знайомство з Русланом. Напевно перетравлює отриману інформацію і намагається знайти зачіпку, сформувати питання, що цікавлять.

Смішна вона. Олег завжди по-доброму вражався однією важливою, дивовижною рисою її характеру – в складних ситуаціях і випадках, подібних до сьогоднішнього, замість того, щоб засипати сотнями питань, розбирається в собі та займається самобичуванням. Мабуть, чоловік трохи недооцінив Одинцову. Вона набагато сильніша і стриманіша, ніж здавалося на перший погляд. Безсумнівно, дванадцять років, половину з яких провела в місці, нічим не кращому тюремного ув'язнення, відклали серйозний відбиток.