Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Балтиморів 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Балтиморів"

1 743
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Балтиморів" автора Жоель Діккер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 112
Перейти на сторінку:
побалакали ми з нею за тиждень, після того як я знайшов у дядечка Сола статтю в «Медісон Дейлі Стар», присвячену Вуді, а ще там була його світлина разом з Гіллелем, дядечком Солом і тітонькою Анітою.

Я послав їй повідомлення: «Маю до тебе важливе запитання щодо навчання в Медісоні».

Вона зателефонувала мені за кілька годин. Була в автомобілі, я ще подумав собі, чи не навмисне вона поїхала з дому, щоб спокійно побалакати зі мною.

— Ти хотів про щось запитати мене, — сказала вона.

— Атож. Хотів дізнатися, чому ти заборонила мені вступати до Медісона, а Вуді й Гіллелеві — ні?

— Оце таке твоє важливе запитання, Маркусе?

Я не любив, коли вона називала мене Маркусом.

— Так.

— Маркусе, хіба ж я знала, що вони подалися навчатися до Медісона через мене? Я й справді зраділа, побачивши їх у студентському містечку. Відколи ми зустрілися в Гемптонсі, я почала до них дуже ніжно ставитися. Коли ми сходилися втрьох, у тому було щось надзвичайно сильне, тож поза лекціями я більшість часу переводила з ними. І тільки згодом виявила їхнє суперництво.

— Суперництво?

— Маркі, ти це добре знаєш. Поміж ними виникло щось на зразок суперництва. Цього неможливо було уникнути. Пам’ятаю, як наполегливо тренувався Вуді, вступивши до Медісона. Після лекцій його завжди можна було знайти на футбольному полі. А як не на футбольному полі, то в лісі коло студентського містечка, де він бігав як несамовитий. Пам’ятаю, якось я запитала: «Послухай, Вуді, нащо ти робиш це все?» І він відказав: «Щоб стати найкращим». Довгенько довелося мені прожити, щоб зрозуміти: не у футболі хотів він стати найкращим, а в очах твого дядечка і тітоньки.

— Від кого кращим?

— Від Гіллеля.

І вона розповіла мені про ті випадки їхнього суперництва, про які я не знав. Наприклад, якось Гіллель запропонував Александрі піти з ним і з Вуді на концерт гурту, який ми дуже любили, він саме був на гастролях у тім краю. Прийшовши ввечері до входу в концертну залу, вона побачила там тільки Гіллеля. Він сказав, що Вуді затримується на тренуванні, тому вони провели той вечір удвох. Наступного дня вона зустріла Вуді й сказала:

— От шкода, що ти вчора не прийшов на концерт. Там було так добре.

— На який концерт? — запитав він.

— А Гіллель хіба не казав тобі?

— Ні. Про що річ?

За кілька днів по тому в університетському кафетерії Гіллель сів коло неї зі своєю тацею й навпрямки запитав:

— Послухай, Александро, якби тобі довелося обирати друга і вибір був би поміж мною й Вуді, то кого б ти обрала?

— Дивне запитання! — сказала вона. — Жодного з вас. Ліпше бути друзями. Бо це все зіпсує. Я воліла б лишитися старою панною.

— А Вуді? Ти любиш його?

— Я дуже люблю Вуді, авжеж. Чому ти питаєш про це?

— Ти любиш його чи кохаєш?

— Гіллею, йди ти знаєш куди!

А потім якось у бібліотеці й Вуді запитав у неї:

— Що ти думаєш про Гіллеля?

— Я добре ставлюся до нього, а що?

— У тебе якісь почуття до нього?

— Послухай, чому ти питаєш про це?

— Просто так. Таке враження, наче ви дуже близькі.

Вони наче відкривали для себе поняття переваги. Такі вони були схожі один до одного, такі нерозлучні, а тепер відкрили, що в стосунку до інших людей не можуть бути одним цілим, а можуть бути двома різними особистостями. Александра розповіла мені, що вони вирішили проекспериментувати з цим принципом переваги і спробували дізнатися, кому з них надає перевагу Патрик Невіль. З ким він більше спілкуватиметься? Біля кого сяде, коли вони вечерятимуть разом? Хто більше привертатиме його увагу, а хто менше?

Як гадала Александра, Патрик надавав перевагу Гіллелеві. Він захоплювався його розумом, його влучними судженнями. Патрик часто запитував, що він думає про поточні справи, економіку, політику, кризу на Близькому Сході й ще багато про що. Коли Гіллель говорив, Патрик слухав. Звісно ж, він цінував і Вуді, але це був не той рівень стосунків, що з Гіллелем. Бо від Гіллеля він був просто-таки в захваті.

З нагоди матчу, де «Титани» грали проти Нью-Йоркського університету, Патрик у неділю запросив Вуді до себе додому.

Вони довгенько пробули разом, розмовляли і смакували віскі. Вуді не розповів про ту зустріч Гіллелеві. Той довідався про це від Александри, коли вона обмовилася під час якоїсь балачки.

— А, то Вуді був у тебе вдома в неділю? — запитав Гіллель.

— А ти хіба не знав?

Гіллель страшенно розгнівався.

— Не можу повірити, що він таке вчинив зі мною!

Александра спробувала його заспокоїти.

— Невже це так важливо? — запитала вона.

Він так люто зиркнув, наче вона ляпнула якусь дурню.

— Авжеж. Чому ти не попередила мене?

— Попередила про що? — роздратовано запитала вона. — Можна подумати, наче я твою дівчину заскочила з кимось іншим і не сказала тобі.

— Я думав, ми все кажемо одне одному, — похмуро буркнув він.

— Послухай, Гіллелю, облиш цю комедію, добре? Я не відповідаю за те, кажете ви з Вуді один одному про щось чи ні. Це не моє діло. Та й сам ти ходив зі мною на концерт, а його не запросив.

— Це не одне й те саме.

— Та невже? І чому?

— Тому…

— Ох, Гіллелю, позбав мене від ваших з’ясувань стосунків з Вуді.

Але Гіллель не заспокоївся. Він вирішив, що як Вуді потайці зустрічається з Патриком, то він може робити те саме. Якось Александра сиділа з Вуді в кафетерії, аж побачила, як з адміністративного корпусу вийшли Патрик з Гіллелем. Вони приязно потиснули один одному руки, й Патрик попрямував до авто.

— Що мій батько робив тут того дня? — запитала Александра, зустрівшись якось із Гіллелем у кафетерії. — У вас був такий вигляд, наче ви обговорювали щось дуже важливе.

— Та нічого, то була просто зустріч.

— Ти ба, а я й не знала.

— Ти всього не знаєш.

— А з якого приводу була та зустріч?

— З приводу п’ятниці.

— А що має статися у п’ятницю?

— Та нічого. Це конфіденційне.

Того дня Вуді дуже засмутив Александру: погляд його був заразом сумний і невинний, і її серце просто-таки розривалося. Вона почувала неприязнь до Гіллеля: адже він узяв гору над Вуді. Його вподобав Патрик, отже, він виграв. Що ще йому треба було? Вона. Він хотів її, її саму, та тоді вона цього ще не збагнула. Через дванадцять років вона сказала мені під час телефонної розмови:

— Оті кілька епізодів, принаймні поки вони навчалися в Медісоні, були

1 ... 75 76 77 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Балтиморів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Балтиморів"