Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

– Тіму загрожує десять років? – сльози знову ллються.

– На жаль. Але я можу допомогти Тимуру Олександровичу. А ви допоможете мені в цій справі?

– Так. Що потрібно робити?

– Всього лиш підтвердити його алібі. З’явитися в суд і дати свідчення на його захист.

– Я згодна.

– Гаразд. Тоді скажіть, о котрій годині Тимур приїхав до вас в ту ніч? Це потрібно для справи, – він відкрив теку та взяв ручку.

– Секунду. Я можу точніше сказати, коли перевірю повідомлення, – дістаю смартфон. – Саме в ніч перегонів я не спала і чекала на звістку Тіма, як пройшла його участь у турнірі. Я йому написала першою, запитавши, як усе минуло, а він відповів, що перегони тільки-но закінчилися і він виграв. Потім приблизно через пів години він і приїхав до мене. Отже, це було… – дивлюсь нашу переписку, – … приблизно о другій сорок п’ять хвилин.

– Можна глянути?

– Так, звісно, – даю телефон.

– Але хлопець вам пише о другій ночі, що зможе передзвонити через пів години.

– Так. Але рівно через пів години Тім не передзвонив. Минуло сорок п’ять хвилин, як я почула виклик. Ось, – відкриваю журнал викликів і дійсно, його дзвінок записаний о другій сорок п’ять. – Але в цей час він уже був під моїм вікном. Тобто він приїхав і лише тоді передзвонив.

– Зрозуміло. Перегони були за містом, отже, їхати хлопцю до вас приблизно тридцять хвилин. Значить, о другій п’ятнадцять він був уже в дорозі.

– Так, – радію маленькій перемозі, що хоч хтось мені вірить.

– Вбивство відбулося рівно о третій годині ночі, тому всі звинувачення з Тимура Олександровича повинні зняти.

– Нарешті… – молю бога, аби саме так і було.

– Отже, ви зможете через тиждень з’явитися в суд і пред’явити всі докази та залізне алібі Тимура Олександровича?

– Звичайно! – вигукую, не вірячи в те, що скоро його побачу на волі.

***