Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кімната" автора Емма Донохью. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 93
Перейти на сторінку:
у ванну кімнату, якщо двері туди не замкнені, а якщо замкнені, то це означає, що там хтось є і я теж мушу зачекати. Ванна, мийниця й унітаз там зеленого кольору, що зветься авокадовим, тільки сидіння зроблено з дерева, щоб я міг на ньому сидіти. Перш ніж попісяти, мені треба підняти сидіння, а потім опустити його — це ласка, яку ми, чоловіки, повинні виявляти перед жінками, тобто перед Бабцею. На бачку унітаза є накривка, подібна до тієї, якою Ма вдарила Старого Ніка. Мило — тверда куля, і треба дуже довго терти її, щоб намилити руки. Інші люди зовсім не схожі на нас, їм належить мільйон речей і багато різновидів кожної речі на зразок усяких шоколадних плиток, машин і взуття. Ці речі мають різне призначення. Наприклад, щітка для нігтів, зубна щітка, щітка для унітаза, щітка для одягу, щітка для взуття, щітка для волосся. Якось я розсипав був на підлогу порошок (він зветься тальком) і змів його в купку, але тут увійшла Бабця і сказала, що я почистив підлогу щіткою для унітаза. Вона розсердилася, що я поширюю мікробів.

Цей будинок належить і Нерідусеві, та правила в ньому встановлює не він. Нерідусь здебільшого сидить у своєму лігві, тобто у своїй власній кімнаті.

— Люди не завжди хочуть спілкуватися з іншими людьми, — пояснює він мені. — Це втомлює.

— Чому?

— Повір мені на слово, я був одружений двічі.

Мені заборонено виходити з дому без Бабчиного дозволу, але я й не збираюся нікуди йти. Я сиджу на сходах і завзято смокчу Зубчика.

— Іди пограйся чимось. Чому ти не хочеш бавитися? — каже Бабця, проходячи повз мене.

Усього так багато, тож я не знаю, чим погратися. Тепер, крім іграшок від божевільних доброзичливців (Ма гадала, що тих цяцьок тільки п’ять, проте я взяв шість), я маю ще кольорові пастелі від Діни, якими легко забруднитися (і коли вона їх надіслала?), величезний рулон паперу, сорок вісім фломастерів у довгому пластиковому пакунку і коробку з коробками, де лежать фігурки тварин, якими Бронвін чомусь уже не грається. Якщо з цих коробок скласти вежу, то вона буде вища за мене.

Натомість я дивлюся на свої м’які черевики. Якщо сильніше вигнути ноги, то під шкірою цих черевиків можна помітити пальці.

«Ма!» — голосно кричу я подумки.

Але її тут немає. Їй не ліпше і не гірше. Якщо, звісно, мені не брешуть.

Раптом під килимом, утому місці, де він переходить у дерев’яні сходи, я помічаю якусь маленьку буру штучку. Я шкребу її, вона металева. Монета. На ній — обличчя чоловіка і напис «ВІРИМО В БОГА СВОБОДА 2004». Перевернувши її, я бачу ще одного чоловіка, а може, й того самого, тільки тепер він махає маленькому будиночкові й говорить: «СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ EPLURIBUS UNUM ОДИН ЦЕНТ».

Бабця стоїть на нижній сходинці і дивиться на мене.

Я підхоплююся, Зубчик западає за ясна.

— Тут щось по-іспанському, — кажу я.

— Де? — супиться вона.

Я показую їй пальцем.

— Це латина. Е PLURIBUS UNUM. Хм-м... гадаю, це означає «об’єднавшись, вистоїмо» або щось таке. Хочеш іще?

— Що?

— Дай-но я гляну в гаманці...

Вона дістає круглий плаский предмет. Якщо натиснути на нього, то він зненацька розтуляється, немов рот, а в ньому — всякі монети. На срібнякові — чоловік з таким самим хвостом, як у мене, і напис «П’ЯТЬ ЦЕНТІВ», але всі називають цю монету нікелем. Маленький срібняк — це дайм, або десять центів.

— А чому п’ятицентова монета більша за десятицентову, адже це п’ять?

— Ну, просто так.

Навіть один цент більший за десять — гадаю, це зовсім тупо.

На найбільшому срібняку — інший чоловік, нещасний на вигляд, а на звороті написано: «НЬЮ-ГЕМПШИР 1788 ЖИВИ ВІЛЬНИМ АБО ПОМРИ». Бабця каже, що Нью-Гемпшир — це інша частина Америки, а не наша.

— А «живи вільним» означає «ні за що не плати»?

— О ні, ні. Це означає, що ніхто... не має права над тобою панувати.

Є ще одна монета з тим самим чоловіком, але, перевернувши її, я бачу вітрильник з крихітним чоловічком у ньому, підзорну трубу і написи іспанською — «GUAM Е PLURIBUS UNUM 2009» і «Guahan ITano’ ManChamorro». Бабця мружить очі й іде по свої окуляри.

— Це теж інша частина Америки?

— Гуам? Ні, думаю, це деінде.

А може, так люди, що живуть у Зовні, називають нашу Кімнату?

У залі знову дзвонить телефон, і я біжу по сходах нагору. Бабця, плачучи, піднімається до мене.

— Криза минула.

Я зачудовано дивлюся на неї.

— У твоєї Ма.

— Яка криза?

— Це означає, що вона почала одужувати, скоро в неї все буде добре, сподіваюся.

Я заплющую очі.

Бабця торсає мене і каже, що вже третя година. Вона боїться, що я не спатиму вночі.

Із Зубчиком тяжко говорити, тому я кладу його в кишеню. Під мої нігті набилося мило. Мені треба щось гостре, як Дистанційка, щоб видлубати його звідти.

— Нудьгуєш за своєю Ма?

Я хитаю головою:

— За Дистанційкою.

— Ти нудьгуєш за... танційкою?

— За Дистанційкою.

— Від телевізора?

— Ні, за Дистанційкою, що змушувала Джип робити врум-жжж, а потім зламалася в Шафі.

— Ох, ну, я впевнена, що їх можна буде забрати сюди, — каже Бабця.

Я хитаю головою:

— Джип і Дистанційка лишилися в Кімнаті.

— Складімо список.

— Щоб потім змити його в унітаз?

Бабця розгублено дивиться на мене:

— Ні, щоб я могла зателефонувати в поліцію.

— І вони негайно їх привезуть?

Вона заперечливо хитає головою:

— Вони привезуть твої іграшки тільки тоді, коли закінчать там свої справи.

Я зачудовано позираю на неї.

— Поліція може зайти в Кімнату?

— Вона, мабуть, і нині працює там, — відповідає Бабця, — збирає докази.

— Що за докази?

— Свідчення того, що там сталося, щоб потім показати їх судді. Фотографії, відбитки пальців...

Складаючи список, я думаю, чи варто заводити в нього Доріжку, дірку під Столом і позначки мого зросту, що їх робили ми з Ма. Уявляю собі, як суддя розглядає мій малюнок синього восьминога.

Бабця каже, що було б нерозумно змарнувати такий чудовий сонячний день, тож, якщо я вдягну довгу сорочку, взую правильне взуття, надіну шапку, окуляри й намащу обличчя кремом проти засмаги, ми зможемо погуляти на задньому дворі.

Вона видавлює

1 ... 75 76 77 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кімната"