Читати книгу - "Хребет Дракона, Кевін Джеймс Андерсон"

Рокк зиркнув на Ласіса.

— Від нього багато клопоту. Я міг би закатувати його для тебе.

— У цьому немає потреби. Він був лише експериментом, причому невдалим. Я закінчила з ним. — Розмашистим жестом гострого, як бритва, сріблястого нігтя вона різонула по його оголеному горлу. Бризнула кров, і Ласіс почав смикатися, його голова відкинулася назад, а багряна рідина розпліскувалася по голому тілу Онн. Запах крові був сильним, вологим і віддавав металом.

Хоробрий кинувся вперед, намагаючись схопити її в останні миттєвості свого життя, проте вона штовхнула його на край ліжка, звідки він скотився на підлогу і перестав рухатися, кров зупинилася. Онн здивовано чмихнула. Його рана навіть не сильно кровоточила, за винятком першого струменя, а тепер він лежав холодний і нерухомий.

Вона повернулася до Рокка, коли той підійшов до ліжка, зголодніло дивлячись на неї.

Вона більше не зважала на мертвого Хороброго.

— Нехай мамули викинуть тіло на холод.

Рокк розстебнув темний жилет і скинув на підлогу накидку.

— Завжди радий, королево Онн.

— Буде тобі радість, якщо заслужиш. — Королева оглянула забризкані кров’ю простирадла, потім навмисно відкинулася на червону пляму.

Рокк налив собі келих срібного вина і повільно пив його, розглядаючи королеву.

— Протягом багатьох-багатьох років, коли я прокидався, а ти все ще була під заклинанням сну, я просто стояв і милувався твоїм тілом, моя королево. Це так сильно збуджувало мене, що доводилося знаходити іншу, яка б мене задовольнила, бо ти не була доступна.

— А коли я прокидалася від заклинання сну, я також мала безліч інших коханців, — відказала Онн. — Тобі потрібно було влаштувати все так, аби ми прокидалися одночасно.

— Тепер ми прокинулися разом і не спатимемо, допоки не розбудимо дракона, — сказав Рокк. — Поки світ не зникне і не буде створений наново.

Онн підкликала його до себе, і він витягнувся на ліжку так, щоб можна було торкатися одне одного, відчувати поколювання магії, коли кожен із них випускав чарівне заклинання, доводячи їх до екстазу, який вони обоє відчують.

— Виконуй свій обов’язок, воєначальнику Рокк, — сказала королева. — Задовольни мене.

44

Мешканці Скрабблтона не мали іншого пояснення дивовижного зцілення незнайомця Лютого, крім магії. Вони вже знали, що напівкровки-Хоробрі одужували швидше, ніж звичайні люди. Зламана нога Тона зрослася, і він лише трохи кульгав.

Серед городян Тон ходив разом із Елліель, зачаровуючи їх та лякаючи одночасно. Дим із вершини гори Вада здавався зловіснішим і щільнішим з кожним днем, і гнітюча пелена нависала над Хребтом дракона, немов Оссус ставав все більш неспокійним. У повітрі відчувався запах і смак сірки.

Елліель відвела Тона до маленького міського святилища пам’яті, де показала архів людських життів, всіх людей, які були пов’язані з містом із давніх-давен. Деякі імена вона зачитувала вголос, бо він сказав, що не розуміє людського письма. Вираз його обличчя залишався пустим.

Надовго задумавшись, Тон запитав:

— Відведеш мене назад у шахти? Я хочу побачити печеру, де мене тримали. Можливо, там є якісь підказки, чому мене запечатали всередині.

Елліель була стурбована.

— Я не знаю, чи там безпечно. Більшість шахтарів іще не поверталися в шахти. Деякі проходи відкопали та укріпили, проте ми були глибоко всередині гори. — Вона подивилася на його дивний вираз обличчя, сповнений цікавості та нетерпіння. Дівчина вже вирішила залишитися з чоловіком-Лютим і допомогти йому розгадати його таємниці. Щось у ньому полонило Елліель. — Тунель завалило позаду нас. Я ледь вивела тебе, перш ніж стіни та стеля обвалилися.

Лютий знизав плечима, ніби ця перешкода не мала значення, і в його темно-синіх очах відбилося благання.

— Я хотів би подивитися.

Шахтарі укріпили зовнішні галереї та очистили головний тунель від уламків, однак мало хто заходив у дальні тунелі. Час від часу всередині горн відчувалися поштовхи, тож начальник шахти Галліс досі не відряджав команди робітників у повному складі.

Тримаючи в руках ліхтар, Елліель вела Тона, обережно рухаючись уперед. Вони пробиралися повз уламки, а навколо висів теплий сірчаний туман. Підійшовши до валунів, які впали, заблокувавши прохід, Хоробра похитала головою:

— Далі нам не пройти.

Тон став навколішки, поклав долоню на валун і зосередився. Камінь затремтів, потім перетворився на гравій, що розсипався по долівці тунелю, звільнивши шлях.

— Це більше не перешкода.

Вони пробиралися крізь завали, рухаючись тунелем, аж доки зламані плити не утворили ще одну непрохідну перешкоду. І знову цей завал не викликав жодних труднощів для Лютого. Він просто притиснув руки до каменів і змусив перешкоду розкришитися. У якийсь момент, коли ділянки потрісканих, нестійких стін загрожували черговим обвалом, він скористався щойно добутим уламком каменя і запхав його в скелю, щоб утримати її на місці.

Елліель просувалася від повороту до повороту, обирала правильні розвилки, вела Тона далі, аж поки вони не дісталися до вкритого кварцом гроту, де дівчина і знайшла Лютого. Вони стояли пліч-о-пліч, і він зазирнув усередину того, що було його усипальницею.

Відблиски світла сяяли крізь розбитий кварц, наче його присутність активізувала якусь внутрішню енергію. Не промовивши й слова, Тон за допомогою рук і магії розширив отвір. Обшукуючи камеру, він підняв розбитий уламок кварцу і покрутив його в руці.

— Я не бачу тут жодного повідомлення. Жодних писань Лютих.

Разом вони обшукали невеличку печеру, проте не знайшли жодних артефактів, жодних відповідей. Металеві посилюючі стійки в стіні виглядали тут до божевілля недоречними.

Тон був спантеличений і занепокоєний.

— Хтось просто... запечатав мене тут на цілу вічність, не залишивши жодних пояснень щодо самої причини.

— Думаєш, тебе покарали? — Вона неусвідомлено торкнулася татуювання у себе на щоці. — Люті також позбавили тебе і твого спадку? Або, можливо, тебе залишили тут як охоронця.

— Можливо, я був тут, аби захистити Оссуса.

Вона не була певна, чи каже він це серйозно.

— Якщо Оссус справді існує.

Лютий повернув до неї своє неймовірно гарне обличчя. На ньому читалася безліч питань.

— Звичайно ж, дракон існує. Ти відчула, що гора ворушиться. Ти бачила обвал у шахтах. Ти бачила дим із гори.

Елліель не заперечувала цих доказів.

— Я звикла ставити під сумнів багато чого.

Тон, зневірений, бродив серед уламків кристалів.

— Ми нічого тут не знайдемо.

Він вивів Елліель із печери, а потім зробив кілька жестів руками.